«Пам'ять — це поле для справедливості»: інтерв’ю з головою Інституту національної пам’яті Антоном Дробовичем у рамках виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова
У Києві відбулося публічне інтерв’ю з Антоном Дробовичем — українським громадським та державним діячем, експертом у сфері комунікацій, освіти і культури, головою Українського інституту національної пам’яті. Захід проходив у рамках виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Модерувала розмову Анастасія Платонова, культурна критикиня та кураторка.
Для всіх країн, які мали тоталітарну сторінку у своїй історії, налаштування політики пам’яті — задача із зірочкою. Адже там мова не лише про збереження, а про відновлення суспільно значимої інформації.
«Тоталітарні режими та імперії знищують архіви, забороняють мемуари і вбивають людей, які можуть переповісти важливі історії. Тобто, затирають поле — у вас не буде, чого пам’ятати. Може доходити до абсурду, коли родина у період Голодомору гине, а їх єдина дитина, якій дивом вдалося зберегти життя, нічого не знає про долю рідних і стає з часом співробітником репресивного органу, що захищає той злочинний режим», — розповів Антон Дробович.
Політика пам’яті в Україні почала формуватися далеко не одразу після здобуття Незалежності. На сьогодні експерт бачить у цій сфері три виклики.
«Перший — налаштування живої екосистеми пам’яті. Ми зараз працюємо над Законом про засади національної пам’яті. Його задача — зробити видимими і дати визнання від держави насправді ключовим акторам — академічному середовищу, третьому сектору, експертам, музейникам, архівістам тощо», — говорить пан Дробович.
Другий виклик — це меморіалізація безпосередньо під час великої війни. Такий запит є у суспільстві, але держава у процесі його забезпечення має відігравати важливу роль.
«У нас є неймовірно сильні проєкти, як «Музей Голоси Мирних» або ця виставка ГОЛОСИ, які показують що така жива памʼять важлива для багатьох людей зараз. Але ми самі повіримо у те, що в нас політика пам’яті серед пріоритетів держави, тільки тоді, коли побачимо матеріальне втілення цієї політики. Мова про різні об’єкти, від Музею Голодомору до Національного військового меморіального кладовища та належного облаштування місць памʼяті в регіонах», — пояснює Антон Дробович.
Третій пункт торкається теми перехідного правосуддя. За словами пана Антона, ще зараз, під час війни, важливо визначити юридичну відповідальність тих осіб, які допомагають ворожій адміністрації на тимчасово окупованих територіях.
«Ми маємо чітко сказати: за таку участь буде така відповідальність. Це питання не лише юриспруденції, а й національної пам’яті, адже йдеться про право на правду. Важливо зафіксувати те, що відбувалося: може статися так, що лише публікації у газетах або свідчення у «Голосах Мирних», або в архіві усних історій Інституту національної пам’яті стануть єдиною формою реально здійсненої справедливості», — говорить експерт.
Антон Дробович додає, що жодна національна система у світі не забезпечувала справедливість виключно через суд у межах кримінального права. І часто саме пам'ять залишається чи не єдиним реалістичним полем торжества справедливості після війни.
Публічні інтерв’ю відбуваються у рамках циклу культурологічних подій Музею «Голоси Мирних», спрямованих на збереження пам’яті про війну. Слідкуйте за анонсами заходів у соцмережах Фонду Ріната Ахметова та на сайті Музею https://civilvoicesmuseum.org
