«Я всю ніч чекала доньку, а вона вже була в морзі»: історія Марії Деревянко з Чернігова увійшла до Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

Марія Деревянко всю ніч чекала доньку додому. Не спала, обіймаючи маленького онука в сирому підвалі під обстрілами. Вранці незнайомий чоловік простягнув їй сумочку і сказав, що її доньки – Тетяни – більше немає. Історія жінки увійшла в Музей «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

У березні 2022 року 26-річна Тетяна залишила сина Дмитра з мамою та побігла до іншого будинку забрати речі. Пообіцяла повернутися за годину. Та додому так і не прийшла. Невдовзі район Чернігова накрив потужний обстріл. Марія хвилювалася за доньку, не знаходячи собі місця. Зранку жінка пішла по воду, від знайомої дізналася, що її шукає чоловік. Він повідомив Марії страшну звістку.

«Я виходжу, стоїть чоловік, старший за мене, кажу йому: “Добрий день”. А він мені простягає сумочку і каже: “Вашої Тані більше немає”. Тоді земля попливла під ногами, я не могла повірити. Мене під руки вели. Я плакала, плакала. Я всю ніч чекала доньку, а вона вже була в морзі… Онуку я сказала, що мама більше не прийде. Але він не розумів спочатку це, все одно її чекав», – говорить Марія.

Марія побачила доньку вже у морзі. Згодом з’ясувалося, що 26-річна Тетяна загинула під час обстрілу, коли намагалася добігти до будинку. Того дня ворог безперервно гатив по Чернігову: вибухи лунали один за одним протягом кількох годин, а Марія навіть крізь стіну чула автоматні черги. 

«Такого жахливого обстрілу я в нашому районі не пам’ятаю. Перший приліт – буквально по гуртожитку. Так ударило, що двері повідкривалися і полетіли всі вікна. Дуже довго тривав обстріл. Я не знаю, таке відчуття, що він узагалі тривав усе життя», – пригадує жінка. 

Залишатися у такій небезпеці та щодня ризикувати життям онука Марія не хотіла. Як тільки дізналася, що волонтери можуть допомогти  з виїздом, залишила Чернігів. 

Через рік після смерті матері Дмитра його батько пішов до війська, а влітку 2023 року потрапив у російський полон. У 2025 році чоловіка звільнили під час обміну. Після реабілітації він зустрівся із сином, але згодом виїхав за кордон. Марія оформила опіку над онуком і виховує Дмитра сама. Жінка розповідає, хлопчику знадобилася допомога психологів, бо він дуже важко сприйняв втрату матері. Якось у телефоні Марія знайшла голосові повідомлення, які він тривалий час надсилав на номер загиблої матері. Й досі для Дмитра ця трагедія – рана, що не загоюється. 

«Я кожен раз, коли засинаю, думаю про маму. Та часто у мене сни про маму. Дуже добрі та хороші. Це остання іграшка, яку подарувала мені матуся. Я нею дуже дорожу. Я от зараз із нею сплю», – каже Дмитро.

Дивіться історію Марії Деревянко та її онука тут: https://bit.ly/3T4gHir

Колекція Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова налічує вже понад 145 тисяч історій про війну. Це найбільше у світі зібрання свідчень мирних людей, які постраждали від війни росії проти України.