Особливості усиновлення дітей під час війни – в інтерв’ю з Людмилою Волинець

Програма «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» поспіклувалася з Людмилою Волинець щодо нових тенденцій усиновлення-2022:

- чому за дітьми тепер треба їхати на захід України;

- чому не варто шукати дітей загиблих героїв війни;

- як зрозуміти власну готовність до усиновлення.

Нагадаємо, Людмила Семенівна – законотворець, провідний експерт з питань захисту прав дитини, член Координаційного штабу з питань захисту прав дітей під час війни. 

 

– Пані Людмило, минулого разу ми говорили про зміни до постанови №1013, якою держава визначила ще чотири нових обставини втрати дитиною батьків. Чотири обставини, породжені війною. 

Роз'яснення щодо нових можливостей надання статусу дитини без батьківського піклування (постанова №1013)

Цього разу поговоримо про зміни до постанови КМУ №907. Що повинні знати усиновителі?

– Так, Кабінетом Міністрів прийняті зміни до постанови №907, що регулює особливості усиновлення під час війни.

Справа в тому, що багато дітей, які можуть бути усиновленими, перемістилися у відносно безпечні регіони України і за кордон, їх евакуювали. Це унеможливлювало процес усиновлення, бо до війни дитину всиновлювали тільки за місцем її проживання.

Зараз, під час війни, згідно з унесеними змінами дитина може бути усиновлена за місцем евакуації.

Кандидати в усиновителі, які виїхали за кордон, можуть усиновити тільки після того, як вони повернуться із-за кордону в Україну. Діти, які перебувають за кордоном, можуть бути усиновлені тільки після того, як вони повернуться в Україну.

Кандидати, які живуть в окупації, зможуть усиновити тільки після того, як регіон їх проживання буде деокуповано або коли вони виїдуть з окупованої території на територію України, вільну від ворога.

Діти, які знаходяться в окупації, можуть бути всиновленими тільки після деокупації або після їх евакуації на територію України, вільну від ворога.

І ще важливий момент: досудовий процес з усиновлення веде служба, яка є за місцем евакуації дитини.

– Тобто всім охочим усиновити дитину тепер треба їхати на Західну Україну?

– Дійсно, переважна більшість дітей зараз евакуйована в західні області нашої країни.

Щодо “дитячих питань” ми умовно ділимо області України на 4 категорії:

- більш-менш стабільні регіони, де не було активних бойових дій і звідки мало перемістилося дітей;

- регіони, охоплені активними бойовими діями, з яких велика кількість дітей була переміщена на захід країни та за кордон;

- окуповані території, з яких дітей не встигли евакуювати;

- області, які приймають евакуйованих дітей. Взагалі, можна говорити про деякі нові тенденції щодо усиновлення:

ТЕНДЕНЦІЯ №1:

ДІТИ ПРИЇХАЛИ ДО УСИНОВИТЕЛІВ

До війни більшість усиновлювачів спостерігалася на заході України, а дітей, які підлягають усиновленню, більше було на сході України. І завжди усиновитель зі Львова, Івано-Франківська їхав до дітей – на Харківщину, Донеччину, Одещину, Запоріжжя, Дніпро. Тепер все навпаки. Діти, яких можна усиновити, зараз перебувають на Закарпатті, Львівщині, Івано-Франківщині. Саме туди раджу вам звертатися, якщо хочете і готові усиновити.

ТЕНДЕНЦІЯ №2:

МРІЯ УСИНОВИТИ “ДИТИНУ ВІЙНИ”

Ще одна тенденція, яка з’явилася нещодавно – люди хочуть усиновити дитину, батьки якої загинули на війні. Через цю тему вже стільки дезінформації, що і сама ідея стала фейком.

Відкрию секрет: якщо ви дійсно готові до усиновлення, вам має бути байдуже, в результаті чого осиротіла дитина ‒ чи це була війна, чи це були соціальні причини, які пов’язані або непов’язані з війною. Якщо ви мрієте усиновити тільки дитину, яка осиротіла через війну, то це – хибна ідея, що свідчить, найімовірніше, про неготовність до усиновлення.

– Зараз справді до військових є заслужена пошана і навіть ідеалізація…

– Так, але герої, які загинули, – такі ж люди, як і всі, за єдиним винятком – вони пішли на фронт боронити нашу землю, прийняли таке рішення. Ідеалізація – дуже оманлива. Наприклад, боєць загинув, а його дитина, що залишилася, була від попереднього шлюбу, в якому дружина (мама), можливо, вела асоціальне життя. То що тоді, ця дитина вже не така приваблива для усиновителів і не має права на нову родину? Важливо відчувати потребу дитини в родині, а не причину її осиротіння.

– І, крім того, у військових є свої рідні та близькі, які можуть забрати дитину.

– Українські сім’ї завжди були дітоцентричними, особливо стосовно дітей віком до 7-ми років. Як правило, родина, де є загиблі родичі, не відпускає дітей від себе, не дозволяє, щоб їх усиновлювали чужі люди. Українська соціалізована родина зазвичай має три покоління – бабусі/дідусі, батьки та діти. Хтось із них залишився живий або є близькі родичі – тьоті, дядьки тощо. Вони і беруть на себе відповідальність за “дітей війни”, виховують їх у своїх сім’ях, і усиновитель їх просто може і не побачити.

Тому хочу резюмувати: з тих дітей, що підлягають усиновленню, дітей війни – не так багато. Але все одно черга на дитину-сироту “героїчного бійця ЗСУ” – величезна і досі. Тоді як на дитину, батьки якої померли внаслідок асоціальної поведінки, черг немає.

Діти стають сиротами не лише внаслідок війни, а в силу й інших соціальних причин, наприклад, мама мала залежності й померла. Тому якщо кандидат шукає на усиновлення виключно “дитину війни”, то це дискримінація, на мою думку.

Усі “статусні” діти об’єднані однією бідою – у них немає батьків. Але всі діти хочуть мати родину, і вони не винні в тому, як жили їхні батьки.

– То сирітство, спричинене війною, відрізняється від соціального?

– Так, суттєво відрізняється, я б сказала – принципово. А сироти мирного часу відрізняються від сиріт війни. Якщо в мирний час ми говорили про те, що держава відсторонює батьків від дітей, бо вони є небезпечними для дитини, то зараз батьки відсторонені від дітей через проблеми війни. І це принципово різні обставини.

Хто б міг подумати до лютого 2022 року, що в нас будуть зруйновані міста, закатовані люди, неопізнані могили? І службам треба напрацювати нову філософію і навчитися це робити.

Сподіваюся, все нам вдасться і ми зможемо краще захищати наших дітей, ніж могли до того.

ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО ГОТОВИЙ ДО УСИНОВЛЕННЯ?

– Усиновлення – дуже складний процес, у кожного він відбувається по-своєму.

Я дуже сподіваюся, що в пориві сучасної цифровізації це важливе рішення про готовність до усиновлення не “зашиють” вирішувати машинам, а за це відповідатимуть люди. Для держслужбовця, для судді, для психолога це завжди буде важка робота. Ніколи не буде “цифрової“ відповіді на питання: “Чи готовий я до усиновлення?”

Багато залежить від фахівців, які приймають рішення щодо усиновлення. Фахівцю треба знати дуже багато про усиновителів: їхню систему стійкості до складних моментів життя, їхній рівень співчуття до інших, їхні стосунки між собою тощо.

Єдине додам, чого не може бути – це того, щоб рішення про усиновлення приймали некваліфіковані люди. Професійна людина відчує, знайде тактичні слова, які надихнуть або дадуть можливість ще раз подумати.

Деякі люди просто відмовляються від усиновлення, коли ти їм малюєш, наприклад, їх перший день після усиновлення. Все відбувається індивідуально і по-різному. Багато залежить від самого усиновителя.

Я б радила не скаржитися на довгий процес усиновлення, а ще раз подумати – чи дійсно ви хочете бути усиновителем дитини, яку ви не народжували? У кожного свій особистий шлях і сприйняття дитини.

Я отримую багато історій “болю” про те, як люди звинувачують себе та інших, що помилилися і не були готові до усиновлення, що вони не здатні сприйняти особливості дитини, інколи навіть сприйняти запах цієї дитини…

Знаю і багато випадків успішного усиновлення, де дитину сприйняли, як рідну.

Усиновлення – це надскладний процес, який важко достеменно проаналізувати і вивести якісь параметри.

Немає формули, за якою можна виміряти, чи буде це усиновлення успішним. Це щось з рівня Божого промислу та інтуїції.