ua

NEW!!! Нас читають у Лос-Анджелесі! Ексклюзивне інтерв’ю з прийомною мамою зі США

23.10.2020

Ганна Рубцова з чоловіком більш ніж 15 років є прийомними батьками в Лос-Анджелесі. Ганна родом з України, опікується дітьми. Чоловік, крім своїх обов’язків тата, викладає історію в російській школі. Їхня прийомна сім’я намагається брати таких діток, щоб не виникало особливих мовних і культурних бар’єрів. Зараз постійно в родині проживають шестеро дітей різного віку, проте на вихідних у гості приходять «колишні» прийомні діти просто відпочити та виговоритися.

Про те, як живеться прийомним батькам у Лос-Анджелесі, про схожість і відмінність між прийомними сім’ями України та США фахівець програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» Анастасія Білоусова поговорила з прийомною мамою Ганною Рубцовою.

Ганно, як ви знайшли наш портал «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!»

– З вашим порталом я познайомилася випадково. Друзі з єврейської громади, які мріють взяти дитину в сім’ю, скинули мені посилання на анкету дитини з вашого порталу, бо знали, що я розумію російську та українську. Наскільки я пам’ятаю, там був хлопчик, у якого ще двоє братиків і сестер. Друзі запитували, чи можуть вони взяти цих діток, на що я відповіла, що тут потрібно мати українське громадянство й усе не так просто. Але тоді мене ваш портал дуже зацікавив. До вас я підписалася ще на український чат прийомних батьків. Там іноді листуюся з людьми, з деякими ми вже онлайн-друзі.

Особливо мене зачіпають теми типу: «Ось в Америці таке неможливо. Це тільки в Україні беззаконня, а в Штатах усе класно та чудово». Я цього терпіти не можу й відразу починаю заперечувати. Розповідаю, як у нас насправді, наводжу безліч прикладів. Узагалі така комунікація дуже корисна.

Так, багато хто їздить до США для обміну досвідом, дуже часто нам ставлять за приклад вашу систему охорони дитинства…

– Система ювенальної юстиції тут дуже серйозна, це так. Але часом просто страшна. Якщо дитина потрапляє в цю машину, стати нормальною людиною з нескаліченою психікою дуже непросто, шансів практично немає. Звичайно, усе залежить від того, до кого вони потрапили конкретно, у яку прийомну – патронатну, фостерну сім’ю, і як там будуть до них ставитися.

Наш портал займається національним усиновленням, а не міжнародним, але все ж, він вам теж цікавий, що дуже радує.

– Ваш портал – це для нас прекрасний обмін досвідом. Можливість розібратися, де і як дітям краще жити, усе це дуже важливо. Єдине, що дійсно в Америці краще – тут немає інтернатів. Навіть якщо вибирати між інтернатом і сім’єю, яка взяла дитину на кілька днів, то сім’я все-таки краще.

У наших інтернатах зараз найчастіше залишилися або діти-інваліди, або дітки, у яких багато братів і сестер. Навіть прийомні сім’ї побоюються взяти шість, сім або вісім братів і сестер відразу.

– А я б із радістю забрала. Це ж така велика родина! У мене була дитина, що мала восьмеро братів і сестер. Через шість років я її всиновила. Через 2,5 роки я насилу змогла забрати його старшу сестру, а всіх інших ми втратили… І скільки я не билася, це було абсолютно марно. Зв’язку з ними в нас досі немає.

В Америці можна усиновити одного з братів або сестер?

– Можна. Скажу більше,- це навіть вітається, що мене дуже сильно бентежить. У нас було п’ять братів із єврейської сім’ї, яких забрали в чотири сім’ї абсолютно різних національностей, віросповідань. Коли я спробувала через суд домогтися об’єднання й забрати цих діток собі, суд відхилив мій позов у зв’язку з тим, що діти й так уже влаштовані в сім’ї. Було дуже прикро, тому що процес усиновлення цих дітей ще не почався, вони просто були влаштовані в сім’ї, але шансу об’єднати братиків мені навіть не дали.

Розкажіть трохи про вашу сім’ю, кого до вас влаштовують?

– Ми – тимчасовий притулок для дітей. У США дуже часто забирають дітей із повноцінних сімей. Тобто не те, що їх на вулиці знайшли або в наркоманів забрали, ні. Дуже часто забирають дітей після того, як хтось кляузу написав або мама з татом посварилися, а дитина випадково проговорилася про це в школі.

Для України, слава Богу, таке взагалі нереально.

– І в цьому ваш плюс. Натомість у нас у 80% відсотках випадків дітей узагалі не треба було забирати із сімей і завдавати їм цим величезну травму. Адже таке запам’ятовується на все життя. Тому ми з кількома іншими прийомними батьками кооперуємося, намагаємося з’ясувати, що було не так, і всіляко сприяємо поверненню дітей у рідні сім’ї. Але ця ініціатива особливо ніким не підтримується, служби за зайву активність нам навіть погрожують різними санкціями. Зате з біобатьками в нас зберігаються довгі дружні стосунки, тому що вони чудово розуміють: якщо б не ми, вони б своїх дітей і не побачили.

А якщо дитині, і правда, не можна повертатися в рідну сім’ю, куди її направляють після вас?

– У мене є правило: якщо дитина не повертається в рідну сім’ю, вона залишається в мене назавжди. Мінус нашої системи в тому, що перекидати дітей з однієї сім’ї в іншу тут норма, мовляв, щоб вони не прив’язувалися. Моя старша узята за дочку дівчинка Анастасія, якій скоро буде 18 років, пожила в 13 різних сім’ях до того, як потрапила до нас.

Тринадцять сімей? А чому так багато?

– Щоразу, коли вона говорила, що їй щось не подобається, її відправляли в іншу сім’ю. Коли вона побувала в нас у гостях, почала проситися до нас. Так ось із моменту, як вона просилася до нас і коли зрештою в нас опинилася, то побувала ще в чотирьох сім’ях! На жаль, соцпрацівники, які входять у положення дитини й розуміють її проблеми, трапляються дуже рідко. Я за таких тримаюся щосили. Коли в мене добрий соцпрацівник, життя налагоджується. За моїми підрахунками, таких приблизно 20%.