«Не кожному дано всиновити сироту й по-справжньому впустити у своє серце дитину». Досвід молодих усиновителів
Завдяки відеороликам програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» Анастасія та Сергій із села Степове Запорізької області стали усиновлювачами двох діток із Донецької області.
Молоді батьки змушені були пережити три суди з установою, яка не дуже хотіла розлучатися з цими дітьми. Зараз малюки вже адаптувалися й ходять до садочка. Анастасія та Сергій потихеньку забувають усе пережите як страшний сон.
«Якщо, не дай Боже, ви опинитеся в ситуації, коли потрібно пройти суд або що ще важче – найняти адвоката, насамперед я б порадила набратися терпіння, – вважає мама-усиновителька. – Часом у мене опускалися руки. І якби не мій чоловік, я б, напевно, покинула все це. Тому ваше рішення – усиновити – має бути обопільним і гарячим. Тоді в разі труднощів один може підтримувати іншого.
Як зустріти «свого»? Тут, як кажуть, тільки серце може підказати. Ми з чоловіком закохалися у своїх малюків, щойно подивилися відеоролики на порталі «Рінат Ахметов – дітям. Сирітству – ні!». Якщо ви побачили діток, які вам сподобалися, серце далі підкаже, що робити. Зараз чоловік каже: «Я ще тоді, під час першої зустрічі, відчув, що їх люблю, і мені більше не треба». І звичайно, треба відразу розуміти, який рівень відповідальності ви берете на себе.
Якщо ти вже береш дитину – назад дороги немає. Узагалі, це правда, що не кожному дано усиновити дитину. Я довго не розуміла цього. З-поміж своїх знайомих, яким за 30 і в них немає діток, я ставила запитання: «Чому не хочете усиновити сироту?» Найчастіше відповідають: «Не готові». Згодом я зрозуміла! Мабуть, не кожному дано ось так – побачити та полюбити, і бути готовою пожертвувати своїм комфортом, часом, і взагалі всім своїм життям. Треба придавити власний егоїзм і пом’якшити серце. Нам вдалося подолати це, і ми не шкодуємо. Для нас дитячі голоси вдома – це щастя. І хотілося б, щоб таких сімей було більше, адже діток в інтернатах усе ще чимало…»
