“Не бійтеся розповідати дитині правду про усиновлення”. Досвід усиновительки Марини Сноз + посилання на тренінг з щодо таємниці усиновлення
Програма «Рінат Ахметов — Дітям. Сирітству — ні!» продовжує відповідати на питання користувачів щодо процесу адаптації дитини до нової сім’ї.
Цього разу розглянемо найчастіше запитання з цього приводу:
«Як пояснити дитині, що вона усиновлена?»
Відповідає на це непросте питання мама-усиновителька з Києва Марина Сноз.
— Чесно кажучи, скільки дітей — стільки і відповідей на це запитання. Я можу відповісти виключно зі свого досвіду з двома своїми дітьми.
Якщо ви взяли дитину, яка пам’ятає біологічних батьків чи заклад, в якому знаходилася, то пояснювати, що вона «не рідна» — не треба. Така дитина все пам’ятає, все розуміє і робить власні висновки.
ЖИТИ БЕЗ ЖАХУ
Але коли дитина потрапила в сім’ю ще маленькою і не пам’ятає свого минулого життя, то ваша задача, як батьків — пояснити дитині те, що вона прийомна/усиновлена. Пояснити так, щоб і дитина жила без жаху в душі, і ви, батьки, жили без жаху в душі.
Бо найжахливіше, що може бути для кожної прийомної мами, або мами-усиновительки, це приблизно такий діалог. Коли одного разу дитина прийде з вулиці і скаже:
«Мам, я що, тобі не рідний?» — «Звідки ти знаєш?» — «А мені на вулиці сказали (сусід, однокласник тощо)!»
Або можливо дитина раптом знайде якісь документи, або хтось «пожаліє сирітку» на вулиці. Це важко пережити всім — і дитині, і батькам.
Щоб цього не трапилося, дитина змалечку повинна знати, що вона усиновлена. Тоді її не торкнуться ніякі образи. Тоді дитина буде жити з уявленням, що в сім’ї діти можуть появитися різними шляхами — не лише через народження чи пологи в цій родині, а що вона може бути усиновлена, прийнята у ДБСТ, прийомну сім’ю чи під опіку.
Мені пощастило, що серед моїх подруг було багато сімей з такими дітьми. І я могла спокійно сказати: «Дивись, ось у Наташі є прийомні діти, у Інни в родині прийомні діти. Вони певний час жили в притулку і чекали своїх батьків».
ПРИКЛАД ДЛЯ ДИТИНИ, УСИНОВЛЕНОЇ ЗОВСІМ МАЛЕНЬКОЮ
Для дитини, яку ми взяли зовсім маленькою, була зроблена книжечка з відповідною історією про нас та лелеку.
Ця лелека потрапила у дощ і втратила папірець з адресою, до якої вона несла цю маленьку дитину. Дощ лив і лелека залишила дитину на першому підвіконні, яке було на її шляху, аби тільки та була в безпеці. Жінка, яка жила в цьому будинку, побачивши, що це не її дитина, не захотіла взяти її до себе і віднесла в будинок для дітей, які загубилися в цьому житті і чекають на своїх батьків. Саме там, у будиночку їх і знаходили ті сім’ї, які загубили та шукають своїх дітей. І ось ми з батьком зрозуміли, що лелека десь заблукала з нашою дитиною, і пішли на пошуки, поки не знайшли тебе — нашу очікувану дитину.
Ця книжечка була в картинках, свого роду комікс, гортаючи який наша доня могла сама розповідати цю історію.
Потрошки вона подорослішала і розуміла, що є такі дитячі будинки, в яких діти чекають своїх батьків. Ніякої травми в неї не було з цього приводу. Дитина спокійно та відверто відповідає на питання щодо усиновлення.
Так, доня не пам’ятає життя без нашої родини, вона не знає біологічних батьків і не питає про них. Гадаю, це їй просто не цікаво, бо в неї є родина, де її люблять.
ПРИКЛАД ДЛЯ ДИТИНИ, ЯКА ЗНАЄ, ЩО ВОНА УСИНОВЛЕНА
Хлопчик, якого ми прийняли нещодавно під опіку у віці 6 років, знає, що він народився в іншій сім’ї, але зараз живе в нашій сім’ї, де його люблять, і цього йому достатньо. Доречі він теж не запитував, хто його мати, яка дала йому ім’я. Він не задає питань на цю тему, і ми їх не торкаємося. Син хотів родину — він має родину. Більше його з цього приводу нічого не цікавить.
Тобто не приховуйте таємниці усиновлення! Бо про неї знають безліч людей, що знаходяться поруч з вами. Чи ви впевнені в цих людях? Чи ви маєте право просити їх зберігати таємницю? Не бійтеся розповідати дитині правду.
Ця правда захистить дитину і вас. Правда зробить дитину спокійнішою і сильнішою.
Тренінг щодо сімейних таємниць та таємниці усиновлення з Любов'ю Лоріашвілі дивіться за посиланням: Тут