"Навіщо я з'явилася на світ? Хто я? Кому я потрібна?" Як відчуває себе дитина-сирота. Типи психічного стану дитини без батьків
Програма “Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!” продовжує інформаційну підготовку та підтримку родин, які бажають взяти до себе дитину-сироту, або тимчасово прихистити дитину.
У даній публікації торкнемося болючого питання - що відчуває дитина-сирота, які можуть бути психічні стани дитини, що залишилася без батьків, і до чого готуватися батькам-усиновителям, опікунам, прийомній родині.
Відповідь на це запитання дає експертка Тетяна Алексеєнко (авторка тренінгового посібника “Книга для батьків”).
“Від народження сім’я дає дитині відчуття того, хто вона є, де її місце, хто в її оточенні і як ставитися до свого оточення. Щоб розвинути впевненість у собі та здатність довіряти іншим, діти потребують у прив’язаності до батьків.
Завдяки правильно сформованій прив’язаності в родині у дітей розвивається:
- сумління;
- здатність спілкуватися з іншими людьми;
- позитивна самооцінка;
- збереження суспільних цінностей;
- встановлюється культурна ідентичність;
- утворюється неперервний зв’язок між поколіннями.
Саме тому діти, які втратили родину, помітно відрізняються від однолітків, вихованих в сім’ях. Причому вони не гірші, і не кращі, вони - інші.
Дитина-сирота (або позбавлена батьківського піклування) повсякчас шукає відповіді на запитання:
“Хто я?”
“Чому так сталося, що в мене немає мами і тата?”
“Навіщо я з’явилася на світ?”
“Кому я потрібна?”
На всі ці запитання дитина часто не знаходить відповіді, або знайшовши, зазнає додаткових тривалих стресів. Така дитина, на думку психологів, переживає сталу ДЕПРИВАЦІЮ.
ДЕПРИВАЦІЯ - психологічний стан, який виникає в результаті тривалого обмеження можливостей людини у задовільненні основних психічних й соціальних потреб.
ДЕПРИВАЦІЯ характеризується:
- вираженими відхиленнями в емоційному та інтелектуальному розвитку людини;
- порушеннями соціальних контактів.
Зазвичай ДЕПРИВАЦІЯ виникає внаслідок відсутності батьків і посилюється, якщо дитина перебуває у дитячому закладі.
ДЕПРИВАЦІЯ навіть у ранньому віці впливає на затримку розвитку дитини. Депривовані діти суттєво відрізняються від інших дітей.
У дітей з ранньою депривацією можуть спостерігатися:
- суттєві порушення мови;
- зниження пам’яті;
- зниження соціальної активності;
- порушення природньої поведінки в соціумі.
Недостатня взаємодія дітей з дорослими родичами та близькими призводить до гальмування емоційної, інтелектуальної, комунікативної сфер та позначається на особливостях самосвідомості.
Відсутність позитивних взаємин дітей та дорослих негативно впливає не лише на інтелектуальний розвиток, а й загальну динаміку формування позитивних якостей дитини. Відсутність прикладу цілеспрямованої діяльності дорослих, спрямованої на гармонізацію міжособистісних стосунків,позбавляє таких дітей життєдайного творчого досвіду. Особливо це помітно в ситуаціях ФРУСТРАЦІЇ.
ФРУСТРАЦІЯ - поява перешкод на шляху досягнення цілей, реалізації бажань та потреб.
Аналіз поведінки дітей з інтернатних закладів свідчить, що їх реакції збіднені і мають самозахисний характер. Такі діти схильні до:
- нарікань;
- погроз;
- звинувачень;
- самоствердження;
- прагнення перекласти відповідальність на інших.
Зрозуміло, це непродуктивний шлях переживання критичних ситуацій. Дітей з інтернатних закладів характеризує, зазвичай, відчуженість у спілкуванні та бідність у засобах спілкування.
Для дітей-сиріт (або позбавлених батьківського піклування) характерні:
- невпевненість в собі;
- відсутність усвідомлення власної гідності;
- відсутність життєвої перспективи.
Все це формує в них комплекс безнадійності та безпорадності. Їм важко визначити сенс та мету свого життя, сформувати потребу жити для когось. А це засвідчує вже розвиток ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ ДЕПРИВАЦІЇ.
ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ДЕПРИВАЦІЯ - глибинне почуття втрати сенсу життя у поєднанні з відчуттям порожнечі.
Отже, вивчення проблеми депривації і пов’язаної з нею проблеми сирітства свідчить про те, що діти-сироти є найбільш травмованими та уразливими, оскільки на їхню долю з раннього віку випадає велика кількість травмуючих ситуацій та психотравм. Це не враховуючи травм, які завдає війна…