Навчання в карантині: критерії ефективності та страхи батьків – коментар корекційного педагога

Спеціалісти програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» продовжують спілкуватися з фахівцями стосовно дистанційного навчання в карантині. Експерт Фонду Ріната Ахметова, корекційний педагог Наталія Ліповець порадила нашим читачам, як організувати дитину і себе, критерії ефективності навчання вдома та як подолати батьківські страхи щодо поганих оцінок.

– Найперша річ у будь-якому процесі – його організація, – коментує Наталія Липовець. – Задля цього ми повинні чітко визначити ролі: дорослий організовує і створює умови – дитина засвоює матеріал шкільної програми. Почнемо, як завжди, з відповідальності дорослого. Вдома складно дотримуватися будь-якого режиму, тож головна вимога до тата або мами – інформування дитини про час і тривалість занять, форму їх проведення. Дуже важливо, коли дитина точно знає, що об 11.00 ранку починається навчання, а о 14.00 воно закінчується.

Таким чином, незалежно від настрою дитина реально опановує себе для уроків. Спокійне та впевнене інформування дитини про її зайнятість, розклад занять на період карантину – найкращий початок взаємодії з будь-яким учнем.

Умови навчання теж важливі. В кімнаті має бути створена спокійна і доброзичлива атмосфера. Мама не є вчителька! Батьки стають помічниками при засвоєнні нових знань. Вони допомагають без нав’язування своїх особистих правил засвоєння матеріалу. Ми робимо так, як ти звик працювати у класі – найліпший варіант. Так ви повертаєте дитину в знайомий та зрозумілий учбовий простір. Друга теза – ефективність процесу засвоєння матеріалу. Головне, що потрібно збагнути батькам звучить так: як швидко засвоює новий матеріал уроку моя дитина, мені достеменно не відомо. Авжеж! Я не є присутнім на заняттях в школі, я не бачу, як саме працює моя дитина, чи легко їй даються ті 45 хвилин інформації, чи зручно їй опановувати предмети серед неспокійного оточення однолітків. А може, атмосфера у класі набагато приємніша для мого сина (доньки) ніж наша сьогоднішня атмосфера вдома? Тут наведено лише деякі запитання, які, я певна, ставили собі одиниці батьків. Це нормально, бо життя середньостатистичного тата чи мами досить насичене стресами.

Батьками бути не так легко, отже моя вам порада: просто поговоріть зі своїми дітьми про спосіб їхнього навчання в школі. Чи їм легко? Якщо ні, то в чому складність? Не відмахуйтесь від смішних, на ваш погляд, дрібниць. Якщо дитина вам довірила свої почуття, ніколи не ризикуйте ними нехтувати! Бо щирі стосунки виростають з таких простих моментів спілкування про школу.

Отже, в новому середовищі, без звичних речей (парта, сусід поряд, вчителька й атмосфера уроку) – ваша дитина може засвоїти матеріал інакше. Добре, коли це буде легко. Та я вважаю, що більшість дітей не зможуть опанувати себе задля стовідсоткового засвоєння. Засвоєння більше ніж половини матеріалу уроку в умовах домашнього навчання (без попередніх навичок в такому процесі) є добрим показником для вашого сина (дочки) та для вас як організатора процесу.

Тепер швидко розглянемо страхи батьків за погані оцінки своїх чад. Тема безмежна! Багато страхів закладено у вашому особистому шкільному досвіді. І це найгірше, що може бути в стосунках із дитиною. Немає сенсу зараз робити аналіз і наводити причини такої поведінки. Нам потрібні конкретні результати. Тож, ефективні батьки – це батьки, які живуть в моменті реального часу, оцінюють свою дитину за її обдаруваннями та навичками і ні в якому разі(!) не порівнюють дітей між собою. Нема дурної дитини чи розумної дитини.

Є дитина, яку навчили бути розумною або навчили бути непевною. Так, звучить неприємно. Тому що це про нас, про дорослих. Нам легше бачити промашки та лінощі школяра, ніж власні. Пропоную дивитися на учня з точки зору здорового глузду:

«Сьогодні моїй дочці (сину) щось дається легко, щось тяжче, а деякі моменти не даються зовсім. Я можу зруйнувати його повагу до себе, ставлення до мене й оточуючих, якщо буду щодня говорити про невдачі та безталанність. Я можу зробити наші стосунки кращими, якщо побачу в маленькій особистості велику. Я вмію надихати. Я можу допомогти. Я створюю майбутнє моїх дітей через підбадьорення, маленькі підказки, тихий поцілунок і відчуття спроможності. Тому що я – дорослий, тому що це моя відповідальність. Разом з дитиною я вчуся. Разом ми помиляємося і плачемо, просимо вибачення і рухаємося далі. Бо моє життя стає кращим, коли очі моєї дитини щасливі».

Від щирого серця бажаю вам, шановні батьки, затишку у ваших оселях!