Гаряча лінія 0800509001
ua
ua

Наставниця Ліліт Мнацаканян: «Ми з Іллею розробили «план взаємодії»

01.05.2017

Чи може впоратися 26-річна наставниця зі своїм завданням, якщо їй доводиться допомагати шукати свій шлях 16-річному вихованцеві інтернату? Ліліт Мнацаканян, учасниця проекту «Наставництво» Фонду Ріната Ахметова, переконалася, що за відповідної підготовки для наставника з невеликою різницею у віці з підлітком це завдання цілком до снаги.

– Дивно, але підліток, якого мені підібрали фахівці проектної групи проекту «Наставництво» Фонду Ріната Ахметова, відразу ж вибрав саме мене! – ділиться своїми враженнями учасниця проекту Ліліт Мнацаканян. – Ми ще не були знайомі з дітьми, яких нам підібрали фахівці проекту, провівши окрему роботу з дітьми та з майбутніми наставниками. І діти, які побажали мати наставників, по черзі заходили до кімнати, де були їхні майбутні наставники, і мали вгадати того, кого їм підібрали за їхніми потребами. В анкетах діти вказували свої побажання. Ми ще не були знайомі один з одним, але Ілля, не сумніваючись, вказав на мене. Ніде правди діти, це було дуже приємно й дуже важливо. Це означало, що координатори і психологи, вивчивши наші анкети, правильно підібрали пару – наставник і підліток, – зрозуміли, що ми «збігаємося».

Пізніше 16-річний вихованець інтернату в Маріуполі зізнався наставниці, що не вимагав собі неодмінно наставника-чоловіка (ця вимога часто звучить із вуст хлопчаків). Він хотів лише, щоб наставниця була веселою, а Ліліт якраз посміхалася. Життєрадісності 26-річної Ліліт Мнацаканян не позичати.

– Я не наполягала на тому, щоб супроводжувати саме дівчинку. У мене є досвід спілкування з дітьми: навчаючись в університеті, влітку я працювала в таборі вожатою і вихователем і якраз відповідала за кімнату хлопчиків-вихованців інтернату, – розповідає Ліліт. – Щоправда, я була відповідальна за 12-річних хлопчаків, а Іллі – вже 16.

Теми для спілкування в Ліліт і Іллі відразу ж знайшлися. Наприклад, вони люблять футбол.

– Хлопчик грає в інтернатівський команді. В інтернаті є добрий спортзал і поле зі штучним покриттям. Ми разом грали у футбол, правда, він дуже швидко обіграв мене, – посміхається співрозмовниця. – На першій зустрічі ми обговорювали футбол, обговорювали фільми. Я зрозуміла, що підлітку не вистачає співрозмовника, з ким би він міг поділитися тим, що йому цікаво, обговорити те, що побачив і почув. Ми домовилися, що я перегляну ті фільми, які він хотів би зі мною обговорити. Удвох ми написали список того, чого б хотіли досягти спільними зусиллями.

Один пункт у цьому «плані взаємодії» писала наставниця, інший – підліток. Наприклад, Ліліт хоче навчити Іллю розподіляти фінанси, це якраз близька для неї тема: вона працює в банку. Хоче дати знання про ширший спектрі професій, а в самий найближчий час – підтягнути зі своїм підопічним географію, яка в нього «кульгає».

– Чесно зізнатися, підлітка, який не мав свого «індивідуального» дорослого друга-наставника, доводиться трохи підштовхувати до думок про самостійне життя, про ті серйозні питання, які йому вже незабаром доведеться вирішувати самому, – визнає Ліліт, – і попутно давати йому можливість надолужити те, що він ще не надолужив – повернути трохи дитинства. Цього завжди не вистачає дитині, яка живе не в сім’ї. Наприклад, у нашому спільному плані Ілля написав, що хоче, щоби ми разом подивилися якісь фільми, хоче прикрасити свій куточок у кімнаті, де він живе з іншими хлопчиками. Ми разом підібрали фотографії його улюблених футболістів і його знімки з друзями, якими він збирається прикрасити стіну у своєму куточку.

Ілля ділиться з наставницею тим, як він проводить час, про що мріє. Вибір майбутньої професії, як з’ясувалося, Іллю теж цікавить, але…

– Я зрозуміла, що хлопчику подобатися форма, а про те, як знайти «свою» професію, чіткого уявлення в Іллі ще немає, – розповідає співрозмовниця. – У своїй анкеті він не так давно писав про те, що йому подобатися професія моряка. Після дев’ятого класу він хоче вступати в кулінарне училище в Краматорську, де живуть його старші брат і сестра. І його брат є для нього незаперечним авторитетом. Ілля просив мене, щоб я дізналася більше інформації про те, що йому потрібно для того, щоб вступити до цього училища. Я знайшла контакти, дізналася необхідну для нього інформацію, але, виявилося, Ілля після кулінарного училища хоче отримати ще одну професію – професію поліцейського.

Ось так і з’ясувалося, що насправді з професією підліток ще не визначився. Виявилося, що в інтернаті вихованцям довірили приготування салату олів’є й деяких інших не надто складних страв на новорічний стіл. І цей процес Іллі дуже сподобався, він вирішив, що буде кухарем. Але чи захоче він займатися цим щодня? Найімовірніше, хлопець цього ще до кінця й сам не знає.

– Я зараз думаю над тим, у якій формі краще піднести Іллю відомості про те, що існує ширший спектр професій, якими він міг би поцікавитися, перш ніж зробити остаточний вибір, як вибрати те, що йому підійде й буде до снаги, буде затребуване на ринку праці, – ділиться Ліліт. – Однак я не хочу, щоб це було у формі якихось «уроків» або лекції, бо уроків у нього і в інтернаті вистачає. Потрібно піднести це так, щоб йому було цікаво.

Питання етикету, як з’ясувалося на пікніку, проведеному спільно з наставниками в стінах інтернату, для Іллі та його товаришів не до кінця вивчені. Наставники-чоловіки на своєму прикладі підказували хлопчикам, що в дівчаток закінчився сік, а отже, потрібно прислужити їм: налити їм сік, подати фрукти, пропустити дівчаток і старших вперед, у приміщення, поступитися місцем у громадському транспорті, яким їм практично не доводиться користуватися під час їхнього життя в інтернаті, – згадує наставниця. – Питання особистого розкладу – розподілу часу так, щоб його на все вистачало, – ми разом з Іллею також записали в план спільних завдань на найближче майбутнє.

Ліліт знайома зі своїм вихованцем поки ще нетривалий час – менше півроку. За цей період, за її спостереженнями, хлопчик змінився на краще, а вона сама почала застосовувати на практиці те, чому наставників навчали на тренінгу.

– На підготовчому тренінгу, організованому в межах проекту «Наставництво» Фонду Ріната Ахметова, нам розповідали про те, які поведінкові реакції ми будемо спостерігати у вихованців інтернатів, яких будемо супроводжувати, і на практиці все виявилося якраз саме таким, як нам і викладали, – ділиться своїм досвідом наставництва Ліліт Мнацаканян.

На тренінгах майбутні наставники розглядали й етапи розвитку взаємин між наставником і підлітком. Перша стадія – це звикання, встановлення довіри. Потім дитина буде «промацувати» свого наставника з усіх боків, щоб зрозуміти, як він може вести себе з нею, що їй дозволено, а що ні, у чому саме може допомогти їй наставник, чи буде це й матеріальна допомога.

– Усе це ми докладно розглядали й обговорювали, – розповідає Ліліт Мнацаканян. – Ми повинні дуже коректно пояснити дитині, що наставник не є спонсором. Він може взяти на себе якісь розумні витрати, якщо, наприклад, разом із цією дитиною піти в музей. Наставнику слід вислухати дитину, у якої, можливо, накопичилися питання, зокрема й матеріального характеру. А потім разом потрібно подумати про те, як їх можна вирішити. Питання матеріального забезпечення дитини, яка виховується в інтернаті, вирішує саме адміністрація цієї установи. Якщо в дитини є таке питання, то слід з’ясувати, чи зверталася вона до свого вихователя з ним. Порадити дитині звернутися до педагога. А якщо дитина зверталася з якоюсь ненадуманою проблемою, і її не було вирішено без видимих на те причин, тоді можна підійти до педагогів уже разом із ним. Але, найчастіше, озвучені поточні питання вирішуються. Так нам пояснювали на тренінгах, так і виявилося на практиці.

Ліліт працює з Іллею поки ще нетривалий період, але зазначила, що перші результати вже є.

– Мені здається, що Ілля почав усвідомлювати, що я можу бути йому не тільки співрозмовником під час обговорення його дозвілля, але щиро хочу й можу допомогти йому в серйозніших питаннях, як-от вибір професії, розподіл власного бюджету. Я можу навчити «життєвих» премудростей, які незабаром йому знадобляться. Але водночас не буду приймати рішення замість нього, щось робити замість нього, – каже Ліліт. – Тому, я гадаю, що наш «план розвитку» буде поповнюватися новими пунктами постійно.

ДЖЕРЕЛО