На Донбасі діти не бачать ліків і цукерок
Крихітні села й селища, які опинилися на самій лінії фронту на Донбасі, щодня переживають жахи воєнних дій. Тут давно немає нормального життя. Всього за 10–20 кілометрах від «сірої зони» люди живуть немов в іншому вимірі. Вони не проводять ночі в підвалах через обстріли, не ходять із відрами по воду до сусіднього села, не економлять кожен шматочок хліба й не турбуються про те, де дістати ліки для хворої дитини. Але ж зовсім поруч із ними в таких жахливих умовах живуть сотні людей у селах «сірої зони» Волноваського, Ясинуватського та інших районів Донецької області.
ДОПОМАГАЮТЬ СУСІДИ. «Ми живемо самі, рідних у нас немає», – каже мешканка Волноваського району Марія Якунова, яка сама виховує двох дітей. У її селі з майже тисячі осіб жителів залишилася заледве половина. Хто міг – поїхав ще два-три роки тому, і повертатися не збирається. Марії їхати нікуди й немає до кого. «Чоловік загинув ще до війни, потрапив під машину. У нас тут поруч траса, ганяють усі на страшних швидкостях. Він йшов по краю з велосипедом, машина повернула – і все. Двоє дітей залишилися сиротами, я – вдовою, – розповідає Марія. – Стою на обліку в службі зайнятості у Волновасі, але поки щось нічого не пропонують за фахом, я – музичний працівник. Діти ходять у дитячий садок і школу, найменший, 4-річний Дениско, батька вже й не пам’ятає. Живемо на допомогу, є кілька соток землі. Але обробляти їх немає сил, а якщо просити когось, то треба віддати півтисячі гривень як мінімум. Трохи допомагають сусіди».
НЕМАЄ МАГАЗИНІВ. У селі, де живе Марія, молодих людей майже не залишилося, у сусідах у неї – літні люди. Наносити води для поливу з найближчого ставка – подвиг для них. Вода з місцевих колодязів йде. Мешканці не знають – чи то від обстрілів, які стрясають землю майже три роки, то чи ще через чогось. «Два колодязі на вулиці, й обидва пересохли. Який тут город, коли води немає? А за привізну воду для пиття платити треба й чимало», – каже Марія. Магазинів у селі теж немає, за щастя вважається автолавка, яка не часто, але іноді привозить хліб, бакалію, промтовари. Але за це теж треба платити. «Діти цукерок не бачили, напевно, вже з півроку, – мало не плаче Марія Якунова. – Але ж хочеться їх побалувати й цукеркою, й іграшкою. Коли діти хворіють, доводиться мало не травами їх лікувати, тому що в найближчу аптеку треба їхати на машині».
ВАНТАЖІВКА ЖИТТЯ. Коли бригада мобільних волонтерів Гуманітарного штабу Ріната Ахметова вперше приїхала в їхнє село, Марія з дітьми підійшла до них, як кажуть, навмання. Виявилося, що вона і її діти мають право на отримання гуманітарної допомоги, і після швидкого оформлення всіх документів Марії видали важкі пакети з продуктами. «Коли вдома я розглядала вміст, я подумала, що це якась помилка. Думала, ну крупи дадуть кілограм, цукру. Але коли побачила соняшникову олію, борошно, консерви, вермішель, вирішила, що, напевно, треба повернути, що це поклали випадково. Може, хтось купив собі й сунув у пакет. Ось такі думки були ненормальні, – розповідає селянка. – Прийшла сусідка, я їй розповіла. Вона сміється, каже, нічого повертати не треба, це все треба з’їсти й дітей годувати. А потім ще раз вантажівка приїхала, і ще раз. Ми, звичайно, буквально почали нове життя, діти пряники полюбили і, як не дивно, вівсянку».
За весь час своєї роботи Гуманітарний штаб Ріната Ахметова видав понад 11 млн 776 тисяч продуктових наборів з обох боків лінії зіткнення. На сьогодні в ці набори входять найпростіші й необхідні для життя продукти: крупа, пластівці, соняшникова олія, цукор, борошно, пряники, макарони. Допомога Штабу врятувала життя понад мільйон осіб.
Газета «Сегодня» від 17.05.2017.
