«Ми зробили з ганчірки білий прапор — і пішли»: мешканка Бучі довірила свою історію Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

Після тижня в окупованій Бучі Руслана з чоловіком, його сином та собакою наважилися пішки вийти із захопленого міста. Йшли повз російські танки, заміновані ділянки, бачили вбитих мирних людей. Цій родині пощастило. Своєю історією Руслана поділилася з Музеєм «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

«З першого дня війни у Бучі почалося жахіття. Від нашого будинку до аеропорту Гостомель було близько 4 кілометрів. Його одразу почали бомбити та обстрілювати. У будинку було дуже небезпечно, тому ми сиділи в гаражі», — згадує Руслана. 

Коли зникло світло, чоловік Руслани ходив до сусіднього житлового комплексу, щоб зарядити телефон. Там йому розповіли, що у будинок в 500 метрах від них влучила ракета. На той час евакуації з Бучі не було. Залишатися було небезпечно, виїжджати — ще більший ризик... 

«Останньою краплею стало те, що сусід прийшов і каже: "Під мій будинок потрапила граната, але не вибухнула". Це було 6 березня. Чоловік сказав, що я маю 15 хвилин, аби взяти документи та найнеобхідніші речі. На свій страх і ризик ми вирішили йти. Це був єдиний шанс вибратися», — каже жінка.

У місті працювали снайпери, тому сусід порадив зробити білий прапор. Руслана та чоловік змайстрували його з ганчірки та гілки. І пішли: подружжя, син чоловіка та собака. Пройшли ворожий блокпост та вибиралися пішки залізничною колією. Через кілька хвилин після того, як перейшли через міст у Романівці, від снаряду на ньому загинуло вісім людей...

Вже поза містом до них під’їхала «швидка». Змучені Руслана та син чоловіка сіли до карети. У жінки почалася істерика — вона розуміла, що за три кілометри, які залишилося пройти чоловіку з собакою, може статися що завгодно. На щастя, їх взяли до наступної машини. Все закінчилося добре.

«Я не можу згадувати цю історію без сліз... Я розумію, що є люди, у яких набагато більше горя. Дякуючи Богу, ми врятувались», — каже Руслана. Дивіться та слухайте її історію за посиланням bit.ly/3hjgEwt

Своєю історією Руслана поділилася з Музеєм «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів Музею налічує вже понад 50 000 історій.

Кожна історія важлива. Розкажіть свою! Поділитися історією можна так:

— напишіть вашу історію на власній Facebook-сторінці з хештегами #Голоси_Мирних #розкажіть_свою_історію та запросіть друзів долучитися;
— скористайтеся чат-ботом t.me/civilvoicesmuseum_bot у Telegram;
— відвідайте портал Музею https://civilvoicesmuseum.org/ та натисніть «Розповісти історію» праворуч зверху;
— зателефонуйте на безкоштовну гарячу лінію 0 (800) 509 001