“Ми ніколи не приховуємо проблему дитини”. Інтерв’ю з очільницею дитячого будинку Наталією Вінницькою

Програма “Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!” продовжує робити інтерв’ю з фахівцями та експертами сфери влаштування дітей в сім’ю. Сьогодні - продовження розмови з Наталією Вінницькою, очільницею дитячого будинку “Наш дім” (м. Кропивницький).

Початок розмови з пані Наталією: Тут

Цього разу поговорили про:

- складнощі у пошуку дітей на усиновлення;

- що ймовірно очікуватиме усиновителів у перші місяці адаптації дитини в сім'ї;

- які треба посилювати чи уникати, аби сформувати прив'язаність та любов дитини до родини, і родини до дитини.

- Пані Наталя, у соцмережах і навіть в нашому чаті розповсюджена думка, що директори інтернатних закладів не віддають дітей, як ви до цього ставитесь?

- Якщо чесно, то мене, як очільника закладу, це дуже непокоїть і навіть ображає. Заробітна плата керівника закладу не змінюється від кількості дітей. Навпаки, для усього персоналу набагато легше працювати, коли дітей менше.

- Що б ви порадили кандидатам, як зараз під час війни шукають дитину?

- Я би порадила зачекати стабілізації ситуації в Україні, коли повернуться наші діти і відновиться робота закладів, які їх влаштовують. Наприклад, з Кропивницького і майже з усієї Кіровоградської області діти були евакуйовані. Наші діти, наприклад, поки в Австрії та Польщі. Крім того, на сьогодні по нашому місту тільки 23 дитини чекають отримання документів щодо статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Поки вони тимчасово влаштовані або в прийомні сім’ї, або в патронатні сім’ї. І так майже по кожній області. Тобто діти є, але їх не так багато, і треба чекати.

- Так, до нас теж телефонують зі сльозами, що не можуть знайти дітей…

- І я розумію кандидатів. Вони пройшли всі ці бюрократичні моменти з документами, пройшли навчання, отримали можливість відвідувати дітей, але не можуть їх знайти.

- Деякі кандидати турбуються, що в них сплине термін дії їхніх документів, чи це може бути?

- Не всі служби чомусь пояснюють, що під час дії військового стану термін придатності документів подовжений. Я розумію, що їм хочеться вже і зараз. Але на жаль заборонено усиновлення дітей, які зараз за кордоном. Дуже багато дитячих будинків виїхало. Треба мати терпіння і трішечки почекати.

- З якими складнощами можуть зіткнутися усиновителі після того, як дитина потрапить у їхню родину? До чого їм готуватися? Що б ви порадили?

- Батьки завжди собі малюють уявну дівчинку або уявного хлопчика. А ще вони думають, що будуть найкращими батьками. Що візьмуть дитину з дитячого будинку, і ця дитина буде слухняна, буде гарно навчатися, буде прибирати в своїй кімнаті і слухатися батьків. Вони інших проблем не бачать і не хочуть бачити.

Зазвичай, я б акцентувала батькам на кілька моментів.

1. Батькам треба постійно навчатися. Перші курси перед усиновленням - це далеко не все. Не треба на цьому ставити крапку. Необхідно постійно підвищувати свій рівень. Є курси або тренінг з дитячих травм чи інших питань - треба їх проходити. У мене 18-річний досвід роботи з дітьми, але я все одно продовжую навчатися.

2. Не можна сварити дитину, бо не відомо спочатку, що було в дитини у біологічній родині, яких вона зазнала там травм. Багато людей звинувачують у поганих вчинках чи характері - гени. Частково так і є, але дитині треба час адаптуватися. Наприклад, перед тим, як одружитися, подружжя зустрічається кілька місяців, іноді і років, приглядаються один до одного, і лише після того роблять важливий крок. Те саме повинно бути і з дитиною. За місячь, два, три дитина не буде ідеальною - і батьки повинні з тим змиритися. Деякі діти, що до нас поступають, швидко адаптуються, а з деякими ми працюємо по кілька років.

3. Ніколи не треба соромитися сказати про проблему. Ми ніколи не приховуємо проблему дитини. У нас в Кропивницькому є багато приватних психологів, є центр соціальних служб, ми туди обов'язково звертаємося за потреби. Адже у мене в закладі в штаті немає психолога, і ми завжди звертаємося до фахівців за допомогою. Це нормально,

На жаль, батьки, які беруть до себе дитину, дуже часто замовчують проблему, тому що “соромно” або ще з якоїсь причини. Ніколи не треба соромитися сказати про проблему, треба говорити і намагатися її вирішити. Бо це як сніговий ком: сьогодні дитина сказала неправду, завтра щось вкрала - і пішло поїхало…

У нас є центр “Відповідальне батьківство”, де періодично збираються батьки, і мають можливість отримати фахови зворотній зв’язок. Вони спілкуються і вирішують складнощі і непорозуміння. Вони не замикаються виключно в родині, і це дуже корисно!

4. Не можна одразу диктувати свої правила дитині. Зазвичай їм спочатку дуже складно пристосуватися до нових правил нової родини. До того, майже у всіх є певні вади здоров’я.

Зазвичай, з благополучних сімей, якщо померли батьки в дитини, то її забирають близкі люди, родичі.

Частіше до наших закладів потрапляють діти з неблагополучних родин. При цьому всьому дитина буде сумувати за своєю мамою, якою б вона не була, бо це - мама. І тут з’являється нова мама, яка диктує нові правила. Цього не можна робити, принаймні спочатку. Треба, щоб дитина спочатку привикла до родини, і в цьому треба допомагати, а вже потім диктувати правила.