“Директор ніколи не скаже: приходьте, я віддам вам дітей. Дитячий заклад - це не магазин”. Очільниця дитбудинку Наталія Вінницька - в інтерв’ю для "Сирітству-ні!"

Програма “Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!” продовжує робити інтерв’ю з фахівцями та експертами сфери влаштування дітей в сім’ю. Цього разу наша гостя - Наталія Вінницька, очільниця дитячого будинку “Наш дім” (м. Кропивницький).

З пані Наталією ми познайомилися на наших тренінгах для фахівців та батьків-вихователів, а наші учасники вже давно спілкуються з нею у нашому Вайбер - чаті Батьків-усиновителів. У сфері протидії сирітства Наталія Вінницька вже 18 років, тому її відповіді і поради мають глибинне підгрунтя власного досвіду. Крім того, сам дитячий будинок, який очолює пані Наталія - нового типу.

- Пані Наталія, розкажіть трошки про будинок, який ви очолюєте. Скільки там дітей і скільки з них “статусних”?

- В нашому дитячому будинку проживають виключно статусні діти. Заклад розрахований на 25 чоловік, але через війну в ньому зараз перебувають 10 дітей віком від 4 до 17 років.

- Чим він відрізняється від інших?

- Цей заклад нового типу, функціонує за польською програмою, умови максимально наближені до сімейних - діти живуть у кімнатах родинними групами, або по 1-2 дитини. Діти вміють та можуть готувати собі їсти, вільно пересуваються містом, і навіть мають власні кишенькові кошти. До речі, саме за таким проєктом Фонд Ріната Ахметова створив у Дніпропетровську створив родинний центр “Добре вдома” на початку нульових років.

- Дякую, що згадали про “Добре вдома”. До вашого закладу часто приходять кандидати в усиновителі та опікуни. Якими ви їх бачите? Що їм порадите?

- Так, до нас приходять кандидати, з якими до того добре співпрацювала служба у справах дітей. Взагалі, перш ніж познайомити кандидатів з дітьми, ми проговорюємо все зі службою - чи підійдуть кандидати, чи не підійдуть нашим дітям. Бо на жаль, в нас вже є діти, які повернулися з прийомних сімей. Додаткова травматизація їм зовсім не потрібна.

- Скільки часу зазвичай кандидати зустрічаються з дітьми перед тим як прийняти рішення на усиновлення/опіку?

- Служба дає стільки часу, скільки потрібно для родини і для дитини. Бо рішення повинні приймати обидві сторони. Такого, щоб 2-3 рази зустрілися і “скоріше підписуємо документи” - такого в нас немає. Скільки знадобиться часу і зустрічей - стільки і буде.

- А бували випадки, коли з першого разу дитина говорила: “Я хочу в цю родину!”?

- Так, бували. І навпаки, було таке, що родина їздила до нас місяць. Дитина була зі складною долею, тому часу для першого звикання і прийняття рішення треба було багато. Ми і досі на зв’язку з цією родиною, взагалі з тими, хто взяв наших дітей, ми підтримуємо зв’язок, і батьки завжди можуть звернутися до нас із запитаннями чи по допомогу.

До речі, ваш фонд Ріната Ахметова створив перший дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) в Кропивницькому, і перших дітей у це ДБСТ Кожанових брали саме з нашого дитячого будинку. І сьогодні ми спілкуємося,і цей ДБСТ функціонує і зараз.

- Дякую за згадку, дійсно такий проєкт Фонд заснував напередодні війни, і наразі підтримує більше 100 ДБСТ по всій Україні. Наступне запитання. Ми постійно отримуємо дзвінки від кандидатів, які не можуть знайти дитину на усиновлення/опіку. Нещодавно почули, що їм порадили телефонувати по закладах та питати, чи є діти, чи ні. Як ви ставитеся до такого пошуку дітей?

- Я впевнена, що наша служба ніколи такого варіанту пошуку не порадить. Тільки служба має базу дітей, які мають статус дитини сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування. Крім того, є патронатні сім’ї, де є багато дітей, які чекають “своєї черги”.

Служба у справах дітей краще володіє інформацією, ніж той же директор закладу. І директор закладу ніколи не скаже, приходьте до мене, я віддам вам дітей, вибирайте. Ні. Це чиїсь фантазії. Дитячий заклад - це не магазин.

- Зазвичай батьки хочуть одну-двох дітей або зовсім маленьких, або молодшого шкільного віку. До вас теж, мабуть, кандидати зверталися з питаннями, чи можливо взяти маленьку дитину?

- Після спілкування в Вайбер-чаті “Сирітству ні”, де я відкрито написала що очолюю дитячий будинок, до мене було багато приватних звернень з проханнями допомогти знати дитину. На даний момент у нашому закладі родинні групи (по 2-3 дитини) середнього і старшого шкільного віку. Усиновлювати таких дітей не дуже хочуть, і брати під опіку та піклування теж. Люди зазвичай хочуть одну, або дві дитини…

- Кандидатів можна зрозуміти. Взагалі, складно уявити, як можна одразу виховувати кілька дітей, якщо в тебе немає досвіду?

- В нас була така історія. Кандидати шукали родинну групу, але служба, погодивши кілька дітей, запропонувала спочатку взяти одну дитину, аби переконатися в своїх силах. І це був дуже гарний варіант. Потім батьки самі казали: “Як добре, що ми взяли спочатку одну дитину, бо ми навчилися, а потім взяли другу дитину”.

(Продовження читайте завтра)