Музей «Голоси Мирних»: історії, що торкаються душі

Фонд Ріната Ахметова в рамках унікального проєкту Музей «Голоси Мирних» продовжує розповідати про жителів Донбасу, чиї долі назавжди змінив збройний конфлікт.

‒ «Голоси Мирних» ‒ це безпрецедентний онлайн-музей, який уперше в Україні об'єктивно і повно документує історії мирних жителів, що постраждали в результаті збройного конфлікту на Донбасі. Це простір, в якому очевидці тих подій уперше можуть відкрито розповісти свою особисту історію і таким чином звільнитися від тягаря мовчання. Музей ‒ джерело правдивих історій Мирних Донбасу, розказаних від першої особи, власними голосами людей, які пройшли через жахи збройного конфлікту. Музей ‒ це вікно, в яке може подивитися світове співтовариство, щоб зрозуміти переживання мирних жителів Донбасу і скласти справедливе уявлення про збройний конфлікт, який гримить у самому серці Європи, ‒ розповіла Юлія Єршова, директорка департаменту комунікацій Фонду.

За її словами, історії та зібрані матеріали ‒ це унікальна база для істориків, дослідників, журналістів, а також для написання книг, створення документальних, художніх фільмів та інших проєктів, які допоможуть зберегти історію, як вона є.

Героїня нової історії ‒ Ілона Войтова з селища Сопине. Жінка згадує, як один зимовий день перевернув її життя.

‒ Це було числа 12 лютого, зайшли сюди батальйони. Ви знаєте, настільки було страшно, коли дуже багато військових раптово з'являється зі зброєю. Коли техніка, танки ‒ все гуркотить. У селищі військові ходять. Забіг один, на мене почав кричати: «Що ти тут сидиш? Іди звідси!» Я йому кажу: «Куди я піду? Моїм батькам по 70 років, я працюю медсестрою, я не можу піти. А якщо й буду йти, то піду останньою! Як я можу піти і кинути селище напризволяще?»,  ‒ розповіла Ілона Войтова.

Запам'яталися їй і страшні події 25 серпня 2015 року, коли о пів на першу ночі почався сильний обстріл.

‒ Я в спальні хапаю сплячу дитину, в ковдрі несу в зал на ліжко і лягаю зверху. Боюся, щоб її, не дай Боже, не прибило. Тому що ми нічого не встигали, ні одягнутися, ні взутися. Вікна, двері з усіх боків ходили ходором. Я дивлюся: молодший у мене був такий жвавий, а зараз тільки що ‒ починає плакати. Звичайно, психологічно на дітях відбилося все це. Все вони пам'ятають, все згадують. Ось зараз ідемо влітку на море, а мені молодший каже: «Мамо, а раніше, згадай, коли стріляли, ми вже сиділи в підвалі, а зараз ми йдемо на море, ми вже до цього звикли». До всього звикаєш, тому що постійно не будеш сидіти в квартирі, ‒ каже жінка.

Музей Фонду Ріната Ахметова ‒ перше і найбільше в Україні зібрання історій мирних людей Донбасу. Ваша історія теж має значення! Розкажіть її світу! Перейдіть за посиланням https://civilvoicesmuseum.org/my-story і заповніть невелику анкету, щоб зробити свій внесок у збереження пам'яті.