«Місяць ми були відрізані від цивілізації»: мешканка Київщини довірила свою історію Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

Лариса Мишко декілька тижнів прожила в окупації. Росіяни захопили її селище Красятичі, що на Київщині, у перші дні великої війни. Жінка витримала багато потрясінь і почала по-справжньому цінувати мирне життя. Своєю історією вона поділилася з Музеєм «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

«Ми живемо близько до кордону — 30 кілометрів до Білорусі. Вранці 24 лютого прокинулися від звуків пострілів: їх було сильно чутно. Вийшли на вулицю і побачили велике зарево. Ми не знали, що робити», — згадує Лариса.

Того дня жінка та її колеги приїхали на роботу до лікарні, але згодом всіх відпустили: Лариса повернулася додому і не розуміла, як діяти далі. Зателефонували її діти, які живуть у Києві: сказали, що евакуюються. Лариса та її чоловік вирішили залишитися у Красятичах. За два дні у селище зайшли росіяни.

«Йшла колонна: БМП, танки, великі машини, бензовози... Було дуже страшно. Ми чули, що там далі — стріляють. Була надія, що стріляють наші! Танки стояли у нас дуже довго», — розповідає Лариса. 

Окупанти їздили по вулицях, влаштовували «досмотри» будинків. Заходили і до лікарні: вибивали двері, шукаючи наркотичні речовини, яких у медичному закладі навіть не було. Прострелили вікно, влучили у телевізор. Одного разу Ларисі під час чергування довелося зустріти росіян безпосередньо та попросити нічого більше не ламати.

«Ще була страшною невідомість. Місяць ми були відрізані від цивілізації, у нас не було світла, зв’язку. Ми один одного підтримували, говорили, що треба триматися — буде краще, треба просто перечекати...», — ділиться жінка. 

Усе селище раділо, коли побачили, як росіяни тікають: у бік столиці ворожа техніка їхала повільно, а назад — дуже швидко і у значно меншій кількості. Лариса згадує, як плакали та обіймалися з сусідами: наші женуть ворога! 

«Була ще радість: ми пологи приймали в лікарні — народився хлопчик! Це дуже хорошо. А зараз, я думаю, кожен українець мріє про одне — щоб закінчилася війна і не вмирали наші діти. Мирного неба!» — бажає Лариса. Дивіться та слухайте її історію за посиланням bit.ly/3W1dXOj

Історія Лариси увійшла до архіву Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів Музею налічує вже понад 55 000 історій.

Кожна історія важлива. Розкажіть свою! Поділитися історією можна так:

— напишіть вашу історію на власній Facebook-сторінці з хештегами #Голоси_Мирних #розкажіть_свою_історію та запросіть друзів долучитися;
— скористайтеся чат-ботом t.me/civilvoicesmuseum_bot у Telegram;
— відвідайте портал Музею https://civilvoicesmuseum.org/ та натисніть «Розповісти історію» праворуч зверху;
— зателефонуйте на безкоштовну гарячу лінію 0 (800) 509 001