Міфи про ВІЛ

Нещодавно на сторінці «Сирітству – ні!» в соцмережі Facebook ми проводили опитування щодо поінформованості з питань ВІЛ-інфекції. Як показали його результати, деякі користувачі мають хибні уявлення про це захворювання. Тож ми зібрали найпоширеніші міфи й спробуємо їх розвінчати, аби потенційні усиновителі замислилися над тим, що ВІЛ – не настільки страшний, як нам десятиліттями розповідалося ЗМІ.

Міф 1

ВІЛ-позитивна людина дуже відрізняється зовнішнім виглядом.

ВІЛ-позитивні люди нічим не відрізняються від звичайних людей, оскільки довгий час хвороба взагалі не проявляє себе. Крім того, у ВІЛ немає специфічних клінічних ознак. Дізнатися ВІЛ-статус людини можна тільки при відповідному обстеженні.

Міф 2

ВІЛ-інфекцією можна заразитися в побуті.

Насправді, ВІЛ не передається повітряно-крапельним шляхом, тобто при кашлі та чханні, а також через рукостискання та обійми з ВІЛ-позитивною людиною. Неушкоджена шкіра служить надійним бар’єром для вірусу. Крім того, вірус дуже швидко руйнується в зовнішньому середовищі, тому ВІЛ не передається через рушник, одяг, постільну білизна, посуд.

Міф 3

ВІЛ може передатися зі слиною, потом і сльозами.

Вірус дійсно може перебувати в цих біологічних рідинах, проте кількість його в них невелика, тому ризик зараження в звичайних умовах відсутній. Наприклад, щоб доза вірусу в слині стала достатньою для інфікування, необхідно три літри слини, якщо слина буде з домішкою крові, то десять мілілітрів. Якщо говорити про піт, то для зараження потрібна ціла ванна поту, а сліз – цілий басейн.

Міф 4

Презерватив гарантовано захищає від передачі ВІЛ.

Презерватив може знизити ризик інфікування ВІЛ тільки при правильному зберіганні та використанні, особливо важливо при зберіганні дотримуватися температурного режиму. На практиці ці умови дотримуються вкрай рідко. Презерватив, куплений у кіоску на вулиці, як правило, не захищає від ВІЛ, оскільки були порушені умови його зберігання. У медичній практиці нерідкі випадки зараження ВІЛ у парі, де один з партнерів був інфікований ВІЛ і в ході статевих контактів регулярно використовувався презерватив. Тому навіть правильне використання й зберігання презерватива не дає стовідсоткової гарантії захисту від ВІЛ.

Міф 5

ВІЛ можна заразитися в басейні, сауні або через ванну.

Як ми вже говорили раніше, ВІЛ дуже нестійкий у зовнішньому середовищі й швидко руйнується, тому такими способами заразитися ВІЛ також неможливо.

Міф 6

Діти, інфіковані ВІЛ, можуть заразити здорову дитину під час спільних ігор, наприклад, при укусі. Тому такі діти повинні відвідувати спеціальні дитячі садки або школи, окремо від здорових дітей.

Діти не так часто кусають одне одного. Крім того, для зараження ВІЛ потрібно досить багато слини, напевно, тому за всю історію епідемії такого випадку зараження зафіксовано не було. У всьому світі діти, інфіковані ВІЛ, відвідують звичайні школи та дитячі садки й не повинні бути ізольовані від здорових дітей.

Міф 7

Комарі передають ВІЛ при укусах.

Якби цей міф був правдою, то, напевно, уже все населення земної кулі було б інфіковане ВІЛ. Оскільки ВІЛ не може жити й розмножуватися в тілі комара, крім того, на хоботі комара вміщується занадто мало вірусу, такої кількості недостатньо для зараження.

Міф 8

Вагітна жінка, інфікована ВІЛ, обов’язково заразить свою дитину.

Дійсно, такий шлях передачі ВІЛ існує. Однак при сучасному розвитку медицини правильне лікування вагітної жінки знижує ризик передачі ВІЛ дитині до 2-3%.

Міф 9

Відкриті рани або контакт із кров’ю можуть стати причиною зараження ВІЛ.

Цей міф – частина теорії про передачу ВІЛ, яка в реальному світі не має ніяких доказів. Випадків передачі ВІЛ через відкриту рану (крім тих, коли рану завдає сам інфікований, наприклад, через заражений шприц) зареєстровано не було. Інфікування можливе лише в тому випадку, якщо неінфікований контактував із великою свіжої кривавою раною (дрібні порізи й подряпини зазвичай починають гоїтися максимум через годину після поранення). Контакт із великою кількістю зараженої крові (як, наприклад, трапляється в персоналу «швидкої допомоги») може бути ризикованим без належного захисту, такого як одноразові рукавички. Однак випадків передачі вірусу шляхом контакту з кров’ю в будинку, у ресторані або при спілкуванні зареєстровано не було.

Міф 10

ВІЛ можна визначити за симптомами.

ВІЛ не завжди викликає симптоми. Іноді в інфікованих через кілька тижнів після зараження з’являються симптоми, схожі на грип. Однак найчастіше потрібно близько 10 років, щоб симптоми проявилися, – цей час називають латентним періодом. У зв’язку з тим, що симптоми ВІЛ приховані й збігаються із симптомами інших хвороб, єдиний спосіб перевірити себе – здати аналізи.

Міф 11

ВІЛ-інфекція – це смертельний вирок.

До сих пір не було зафіксовано жодного випадку «лікування» від ВІЛ. Але це не означає, що ВІЛ-інфекцію взагалі не можна лікувати. З 1996 року існує ефективний засіб лікування ВІЛ-інфекції – комбінована противірусна терапія, яка пригнічує розмноження ВІЛ в організмі. Мета терапії – зупинити розвиток ВІЛ-інфекції й не допустити, щоб у людини розвинувся СНІД. Терапію проти ВІЛ потрібно приймати ПОСТІЙНО, так, як інсулін при діабеті або таблетки при гіпертонії. Багатьом людям із ВІЛ починати терапію ще рано – їх імунна система поки сама справляється з вірусом, але на стадії СНІДу може бути вже пізно. Тому так важливо, щоб ВІЛ був знайдений у людини вчасно.