«Мама, я хочу залишитися маленькою!» – як правильно реагувати на це батькам. Коментує корекційний педагог

На портал «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» щодня надходить багато запитань не тільки стосовно всиновлення, але й загального психологічного розвитку дитини. Деякі з цих запитань варті розгорнутої відповіді фахівців. Наприклад, що відповідати 11-річній дитині на запитання: «Мам, я хочу залишитися маленьким (маленькою)! Не хочу більше рости». Відповісти ми попросили корекційного педагога Наталію Липовець.

- Дуже цікава тема! На перший погляд вона є такою, що не дуже потребує уваги. Але це тільки на перший погляд. «Мама, я не хочу бути дорослим! Хочу залишатися маленьким».

В цьому зверненні дитина нам демонструє декілька моментів.

• Протест у легкій формі (мама, я не хочу)

• Розуміння своїх повноважень (малий/дорослий)

• Свої справжні бажання (хочу залишатися маленьким)

Розглянемо кожен аспект дитячого самовираження.

Коли дитина звернулася до вас із такою несподіваною пропозицією, це означає що вона вже обміркувала своє майбутнє. Скажімо, на три роки вперед або на рік, то не є суттєвим. Важливий сам факт обмірковування життя в процесі його проживання. Таким чином, ми, шановні батьки, можемо зауважити для себе: моя дитина має аналітичне мислення. Як спеціаліст, який багато років займається вивченням способів і механізмів роботи психіки у людей різного віку та у дітей з особливими потребами, маю вас запевнити: дитина з будь-яким інтелектом вміє робити аналітичні спостереження.

Вся проблема полягає у тому, що інколи батькам потрібен «перекладач» з образів мислення дитини на «дорослу» мову. Саме таким перекладачем є дитячий психолог. «Мама, я не хочу» – це факт протесту. Поки ще не настала критична мить, коли цей протест висловлюється агресією. Тому ми, як уважні дорослі, маємо зрозуміти причини цих висновків у нашої дитини. Їх може бути досить багато, і тому не існує ідеальної відповіді на такий прояв. Але я можу запропонувати вам загальний напрям для роздумів.

Існує велика ймовірність того, що дитина спостерігає нові для себе схеми життя вашої родині (коли дитина всиновлена) або своєї, коли вона просто розвивається відповідно до віку. Син або донька бачать складні емоціональні реакції дорослого оточення, і в їхній уяві створюється певний образ, скажімо, «бути дорослим тяжко». Через невеликий життєвий досвід діти ще не розуміють, не можуть охопити всі зв’язки вчинків дорослого, причини та наслідки. Але вони точно відчувають дискомфорт! Саме про цей дискомфорт, деяку тривогу та ірраціональні страхи дитина повідомляє у найбільш простий і зрозумілий спосіб – через звернення до мами або тата. Для уникнення конфлікту вам, шановні батьки, потрібно просто розмовляти з таким цікавим екземпляром, який живе серед вас.

Пропоную поставити своїм донечкам та синочкам такі запитання:

• Сонечко, а що ти хочеш робити, коли підеш у школу? (перейдеш у середню школу, закінчиш дев’ятий клас, поступиш до коледжу тощо)

• Як, у який спосіб, ти хочеш це робити? Розкажи на прикладі.

• Що саме тобі допомогти, як ти думаєш? З чим ти не зможеш упоратися? Якщо дитина говорить про страхи, обмеження чи припущення:

• Звідки ти знаєш, що воно так станеться?

• Де ти про це чув? Може, хтось тобі вже розказав про погані випадки у школі/коледжі? Чому ти думаєш, що саме з тобою такі події будуть відбуватися?

• Як ти вважаєш, чим ти відрізняєшся від свого товариша, який погано почуває себе у новій школі? Що у вас спільного? Які ти маєш досягнення вже сьогодні, а твій товариш не має? Як ти вважаєш, чому саме так відбувається?

• Які ти маєш способи вирішити складні ситуації, якщо ти в них потрапиш, а мене чи тата не буде поряд? Поговоримо, як ти хочеш реагувати? Як ти хочеш поводити себе через рік, у новому колективі (нових обставинах)?

Це дуже прості речі, тому ваша дитина легко відповість на поставлені запитання. Тепер ваша черга розвивати свою уяву і аналітичне мислення. Впродовж розмови (а бажано, щоб таких розмов було декілька), ви зрозумієте ті страхи, тривоги чи переконання, які турбують маленьку голівку саме вашої дитини. Бо у іншої дитини інші страхи. І, запевняю вас, шановні батьки, якщо звикнути до таких розмов на прогулянці, у спокійній, легкій манері, вам ніколи не будуть потрібні консультації психологів чи психіатрів.

Дитина будь-яка, навіть з девіантною поведінкою, схильна та має велику потребу висловити свої почуття, розповісти про плани та бачення свого майбутнього. І ваше завдання – слухати і чути ті плани. Ваша можливість сьогодні – впливати на уяву дитини, формуючи її впевнену, добру і безпечну поведінку. По суті, саме це є головною метою виховання людини.