Людмила Новікова про Україну на ФIПРЕССI і кінофестивалі в Барі (Iталія)
Цього року я представляла Гільдію кінокритиків України на Генеральній асамблеї Міжнародної федерації кінокритиків (ФІПРЕССІ), яка відбулася у квітні в рамках Міжнародного кінофестивалю у Барі. Столиця південного регіону Італії Апулії вже вп’яте стала місцем проведення Асамблеї. Власне, директор і засновник кінофестивалю в Барі, кінопродюсер Феліче Лаудадіо, співпрацює з ФІПРЕССІ вже чверть століття. Саме завдяки йому весь цей час Асамблея проходила в Італії на всіх організованих Лаудадіо фестивалях.
Основну частину нинішньої Асамблеї було присвячено річному звітові й переобранню керівництва ФІПРЕССІ, обговоренню поточних проблем і завдань Федерації та її національних секцій. Проте неофіційна частина мого спілкування з колегами із понад тридцяти країн світу виявилася не менш насиченою: всіх цікавили події в Україні, й дискусії про геополітичні проблеми, які постали перед нашою країною, точилися протягом усього фестивалю. Європейські кінокритики висловлювали глибоке занепокоєння загостренням взаємин між Україною й Росією. За моїм спостереженням, лише кілька колег із країн колишнього соціалістичного табору розуміли, в чому полягає суть конфлікту. Не дуже орієнтуючись у географії України, західні журналісти розпитували, наприклад, чи Харків, де на той момент ситуація особливо загострилася, є російським чи українським містом. Тож мені випало дискутувати не лише на кінематографічні теми, хоча про стан розвитку вітчизняного кіно також заходила розмова.
Дуже співзвучною темі російсько-української колізії виявилася представлена в міжнародному конкурсі грузинсько-естонська картина «Мандарини», присвячена долі старого естонця під час грузинсько-абхазької війни. Журі нагородило постановника Зазу Урушадзе призом за кращу режисуру із формулюванням: «Високу якість фільму визначає просто і водночас вишукано розкрита ідея безглуздості війни, особливо коли вороги настільки схожі між собою зовні, спілкуються однією мовою».
Кінофестиваль (www.bifest.it) представляв для мене суто професійний інтерес і тому, що він приділяє особливу увагу італійському кінематографу – як сучасному, так і класичному. Широку ретроспективу тут зазвичай присвячують видатним італійським кінематографістам. Цього разу було показано повну колекцію кіно- і телевізійних фільмів за участю відомого актора ХХ ст. Джан Марії Волонте (1933–1994). Це унікальна можливість осягнути основні тенденції поступу італійського кіномистецтва другої половини ХХ століття через призму творчості одного з її видатних майстрів.
Важливою частиною Фестивалю є творчі зустрічі з провідними італійськими кінематографістами. Мені випало поспілкуватися з визначними режисерами й сценаристами Джуліано Монтальдо (автором фільмів «Окуляри в золотій оправі», «Джордано Бруно», «Марко Поло»), Марко Беллоккіо («Китай близько», «Стрибок у порожнечу», «Спляча красуня»). Особливе враження справила бесіда із 84-річним класиком європейського екрана Уго Грегоретті, який у 1950-их почав свій шлях у режисурі новелою в кіноальманаху «РоГоПаГ», названому так за першими літерами прізвищ його авторів: Р. Росселліні, Ж.-Л. Годара, П.-П. Пазоліні й У. Грегоретті.
Зібрані в ході роботи на Асамблеї й кінофестивалі матеріали й спостереження увійдуть до мого офіційного звіту для Гільдії кінокритиків, а також будуть використані у моїх наукових дослідженнях.
