«Людей потрібно готувати до усиновлення, і держава повинна допомагати цьому». Нове інтерв’ю з Дар’єю Касьяновою

Програма “Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!” продовжує спілкування з провідними фахівцями соціальної сфери. Наш гість сьогодні – відома громадська діячка Дар’я Касьянова, експертка Координаційного штабу з питань захисту прав дітей під час воєнних дій, голова правління «Української мережі за права дитини», директорка програм «СОС Дитячі Містечка України».

Цього разу поговорили про чат-бот «Дитина не сама», неможливість скорочення процесу усиновлення та необхідність опрацювання травми війни.

Попереднє інтерв’ю з Дар’єю Касьяновою - Тут

Чат-бот вимірює настрої суспільства

- Дар’я, як ви вважаєте: через цю війну зменшиться чи збільшиться кількість сиріт у закладах? Складається враження, що зараз з цією війною з’явилося ще більше бажаючих усиновити/взяти під опіку, можливо таким чином ми зможемо подолати проблему сирітства, і вже не потрібні будуть інтернатні заклади. Наскільки це реально, чи це лише емоційна мрія?

- Дійсно, на початку війни у нашого суспільства було сильне емоційне прагнення – «терміново усіх забираємо, влаштовуємо». І тоді створений чат-бот “Дитина не сама” вимірював та продовжує вимірювати настрої суспільства щодо готовності українців приймати дітей до себе. Але емоції вщухають і настають реалії, де не все так однозначно. Збільшення кількості дітей-сиріт, на жаль, буде, ми вже це бачимо. До нас звертаються різні люди - від волонтерів до фахівців соцслужб. Ситуації усі різні, одна сумніша за іншу.

Щодо реалізації бажання “всіх забрати до себе в сім'ю” - є два проблемні моменти:

1. Дитина, яка втратила батьків, знаходиться у стадії сумування. Їй треба дати можливість пережити власний смуток і біль. Ще у 2014-2015 роках ми зіткнулися з проблемою постійного пошуку професійних психологів, які знаються на травмі війни. Зараз ситуація практично така ж саме. Психологів критично не вистачає, вони всі виснажені, бо ніхто не був готовий до таких масштабів трагедії. Потрібно на національному рівні передбачити створення сервісів для роботи з сім’ями усиновлювачів та опікунів, і про це треба говорити вже зараз. Інакше не всі сім’ї витримають та складуть це іспит.

2. У більшості випадків у таких дітей все ж таки є родичі, які їх забирають до себе. І їм необхідна підтримка - і дитині, і родичам. Така ж сама допомога потрібна і кандидатам в усиновлювачі, які вже готові психологічно взяти до себе дитину.

Усиновлення - це відповідальний крок, біг на тривалу дистанцію, в ідеалі - на усе подальше життя. До цього треба готуватися - і це не тільки навчанням. Зараз ми знаходимося в гострій фазі травматичних переживань. Тому всім усиновлювачам потрібна психо-соціальна і матеріальна підтримка, причому не одноразова, а довготривала. І від цієї підтримки в тому числі залежить і подальший успіх усиновлення.

Щодо відновлення усиновлення під час війни

- Дар’я, як ви вважаєте, чи потрібно відновити процес усиновлення під час війни, змінюючи деякі постанови? Чи краще зачекати і нічого не змінювати?

- Зараз над цим питанням працює Координаційний штаб з питань захисту прав дітей під час воєнних дій на чолі з Мариною Лазебною і Дар’єю Герасимчук. Ми вже обговорили, що можна зробити задля відновлення процесу усиновлення під час війни. Усі однозначно підтримують думку - національне усиновлення відновити треба.

Тут необхідно нагадати, чому процес усиновлення під час війни був неможливим.

По-перше, були закриті дитячі реєстри.

По-друге, не працювали суди (а в нас усиновлення завершується та вирішується у суді). Але зрушення вже є.

За перші два місяці ми значно спростили процес опіки родичами. Відтепер родичі можуть дуже швидко забрати до себе дитину. Запрацювало тимчасове влаштування дітей на базі Постанови КМУ від 24 вересня 2008 р. №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини» та Постанови КМУ від 15 квітня 2022 р. №447 «Про внесення змін до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини».

За перші два місяці війни тимчасово влаштовані в сім’ї або ДБСТ близько 800 дітей (на квітень 2022) - а це чимало. Завдяки тимчасовій формі влаштування, питання влаштування дітей вирішувалися без залучення інтернатних закладів.

Наш благодійний фонд “СОС - Дитячі містечка” ще після Другої світової війни спрямували свою діяльність на те, щоб діти не потрапляли в інтернати, а були в сім’ях. І мені б дуже хотілося, щоб зараз, під гомін війни, не почали відновлювати інтернати, та не створювали нових. Діти повинні жити в сім’ях, це їх базове право на сім’ю - і це має бути пріоритетно.

- І ваша організація, і наша отримує безліч кейсів від людей, в яких вже зібрані документи і, наприклад, 24 лютого був запланований суд, але він не відбувся, дитину евакуювали в інший заклад в іншу області. Як на Вашу думку, чи можливо це вирішити зараз, аби діти не чекали завершення війни у закладах?

- Вважаю, що в таких ситуаціях система повинна працювати на дітей та усиновлювачів, стати простішою, аби діти були біля батьків, а не в інших закладах. Я не кажу про спрощення процедури усиновлення, але трошки послабити деякі бюрократичні гвинтики було б доречно. Щодо спрощення усиновлення - А яка Ваша думка щодо потреби спрощення процедури усиновлення? - Я проти спрощення процедури усиновлення. Я знайома з різними процедурами національного усиновлення країн світу, то у порівнянні з ними система усиновлення в України - доволі проста. Кожна довідка, кожен крок - потрібні і доцільні.

Я проти емоційного усиновлення, бо є багато сумних випадків - коли люди “на емоціях” усиновили, а потім скасували усиновлення і повернули дитину. То є велика трагедія. Ми вже бачили такі моменти у період ковіду, і це було дуже сумно і складно.

Але деякі моменти я б все таки змінила:

- збільшила термін дії довідок, які зібрані усиновителями;

- навчання для кандидатів я б пропонувала замінити на психологічний супровід кандидатів в усиновителі, співбесіду з психологом, який виявить готовність людей до усиновлення, і можливість цього супроводу навіть в онлайн форматі;

- має бути матеріальна підтримка сімей, які взяли дитину.

- необхідна психологічна підтримка дітей, які пережили війну, втратили рідних. Їм потрібна соціальна та психологічна підтримка, яку спочатку можуть надати прийомні сім’ї, ДБСТ. І тільки потім, коли діти психологічно стабілізувалися, їх можна готувати до усиновлення.

Якщо травму війни не лікувати, дитина не здатна на когнітивні прориви

- З чим на вашу думку зіткнуться батьки, які взяли до себе дитини, травмовану війною?

- Ми усі реально травмовані війною і знаходимося в однакових умовах - і діти, і дорослі. Хтось бачив це на власні очі, хтось не бачив, але втратив близьких, кожного з нас так чи інакше ця війна торкнулася. Тому я ще раз наголошую - не бійтеся звертатися до психологів. Не бійтеся звертатися по допомогу до фахівців. Нажаль, у нас ще немає культури звернення за психологічною допомогою, вона тільки формується і це вже непогано.

Які можуть бути наслідки, непропрацювання травми війни? Є декілька теорій з цього приводу. Одна з них - якщо дитина не була до того травмована, то вона виходить з ситуації війни - міцнішою. Друга - протилежна.

Узагалі, я не психолог, а економіст за фахом. Але через ті кейси, з якими ми працюємо з 2014 року, ми бачимо що дитина, яка бачила війну і не отримала після того належний психологічний супровід, у підлітковому віці демонструє неадекватну поведінку. Це може бути агресія, тяга до самогубства, відмова від навчання. Так, деякі діти, яким від природи дано вчитися, робитимуть це й надалі, але без ентузіазму, без мотивації та позитивної енергії.

Це - перша сфера, що страждає, допоки ми не вилікуємо душевні рани дитини. Будь-який психолог вам відповість: якщо травму війни не лікувати, дитина не здатна на когнітивні прориви (вивчати мови, математику та інше).