«ЛИПКІ ДОЛОНЬКИ», ЯК ВІДУЧИТИ ДИТИНУ КРАСТИ
![](https://akhmetovfoundation.org/rails/active_storage/disk/eyJfcmFpbHMiOnsibWVzc2FnZSI6IkJBaDdDRG9JYTJWNVNTSnJkbUZ5YVdGdWRITXZaR1ZwTW1Kb1lUazRjelEwYjJrMmVUQjBjMlJoZW14aVpIWmlNUzlsTWprek5qaG1OMkU0WVRKalltWTJOV1UxTXpWaE5URXpaR0UyTVRkbE9EWTFNbUU0WlRRMFpEaGxNVE5tTmpVNE5USXlZemxtTmpWa01UZGpZak0zQmpvR1JWUTZFR1JwYzNCdmMybDBhVzl1U1NKbGFXNXNhVzVsT3lCbWFXeGxibUZ0WlQwaWJHRmtiM05vYTNrdWFuQm5JanNnWm1sc1pXNWhiV1VxUFZWVVJpMDRKeWNsUkRBbFFrSWxSREFsUWpBbFJEQWxRalFsUkRBbFFrVWxSREVsT0RnbFJEQWxRa0VsUkRBbFFqZ3VhbkJuQmpzR1ZEb1JZMjl1ZEdWdWRGOTBlWEJsU1NJUGFXMWhaMlV2YW5CbFp3WTdCbFE9IiwiZXhwIjoiMjAyNC0wNy0yN1QwMDoyNDoxNi4wODdaIiwicHVyIjoiYmxvYl9rZXkifX0=--7f0c3e31827b4532adb2e76401bdf2fdda9b5556/%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D1%88%D0%BA%D0%B8.jpg?content_type=image%2Fjpeg&disposition=inline%3B+filename%3D%22ladoshky.jpg%22%3B+filename%2A%3DUTF-8%27%27%25D0%25BB%25D0%25B0%25D0%25B4%25D0%25BE%25D1%2588%25D0%25BA%25D0%25B8.jpg)
Цю дуже прикру ваду психологи та батьки називають між собою «липкі долоньки». Йдеться про бажання брати чужі речі. На превеликий жаль, із такою проблемою часто стикаються прийомні батьки, забираючи дитину з інтернату. Хтось із батьків сприймає це філософськи: «Гроші не так жаль, як нерви», але це дійсно проблема. Спеціалісти програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству –ні!» записали досвід однієї з прийомних мам, яка майже 10 років виховує інтернатних діток.
«Причин того, що у дитини виявилися «липкі долоньки», може бути декілька, – пояснює прийомна мати Наталя. – Когось із дітей у минулому змушували красти, аби було що їсти. Деяких спонукали просити на зупинках транспорту чи на вулиці. А у інших – це внутрішня потреба, майже хвороба. Дитинка, яку ми взяли, розповідала, що горе-батьки наказували не вертатися додому без грошей. Згодом це ставало звичкою. Ми дуже довго пояснювали своєму хлопчикові, що не треба красти, в нас все є. Тобі чогось не вистачає? Їсти є що, вдягти є. Домовилися так: якщо треба – прийди попроси. І якщо виникне таке бажання – розповідай нам, не бійся. Разом ми подолаємо цю хворобу. Він приходив додому та розказував: «Там на столі лежала така гарна ручка, а нікого поруч. Я поки її не взяв – не заспокоївся». Ми пішли і купили йому таку саму ручку. Ту, що він забрав, умовили повернути.
З того часу ми домовилися: коли він щось таке побачить, що вкрай дуже хоче, він не краде, а приходить додому і нам розповідає. А ми йдемо та купуємо, якщо це звичайні побутові речі. Про коштовні речі одразу казали: крадіжка коштовностей може стати причиною вилучення не лише зі школи, а й з родини.
Так, постійними умовляннями, розмовами ми змогли відучити від крадіжки. Але тут інша грань. Не треба реагувати на кожні примхи. Коли в нього почався етап «я хочу», ми вже зовсім по-іншому говорили. «Ні, не можна кожного місяця купляти нові кросівки – ні в нас із татком, ні в інших дітей такого немає. А ми всі – одна родина, всі в однакових умовах».
Але з досвіду інших батьків я знаю, що не завжди «липкі долоньки» виліковні. Особливо коли це підліток, який тривалий час залишався в оточенні людей з дурними звичками. Тоді відучити дуже складно, майже неможливо. Це хвороба. Алкоголізм та наркоманія лікуються, а ось крадіжка майже невиліковна».
Можливо, в наших користувачів є свій досвід, як подолати цю хворобу. Якщо так, пишіть нам на пошту [email protected] або залишайте коментарі чи повідомлення на сторінці ФБ https://www.facebook.com/SirotstvyNet