“Коли ми взяли нового хлопчика, він виглядав, як 8-місячне немовля, хоча йому вже 2 роки!” Опікун Наталія Ткачова. Щасливі історії сімей (Продовження історії)

З мамою-опікуном Наталією Ткачовою програма “Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!” познайомилася завдяки програмній Фейсбук-сторінці https://www.facebook.com/SirotstvyNet/ Мама-опікун вразила нас своїми мотивуючими коментарями, якими вона підбадьорювала майбутніх кандидатів, що тільки планують взяти дитину у свою сім’ю. Наталія Анатоліївна має 5 рідних діток, і ще 6 - під опікою.

Першу дитину побачили на нашому порталі

Особливо приємно було дізнатися, що свою першу дитину 12 -річну Сашу Наталія Миколаївна взяла під опіку завдяки світлинам на порталі “Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!”. “Взагалі, якщо в мене якісь складнощі з електропостачанням, то я телефоную їм і суворо так кажу: “У мене діти від “Фонду Ріната Ахметова”, хочете, щоб я туди зателефонувала?” Щоб ви не сумнівалися, після цих слів ситуація швидко вирішується, а ми з дітьми знов зі світлом, - із посмішкою згадує Наталія Ткачова. - Тому дуже дякую Фонду і за його турботу про дітей, і взагалі Рінату Ахметову за те, що він є”. Щоправда, Саша захотіла в Америку, і заради того навіть повернулася у дитбудинок. Але вже третій рік поспіль, щоліта повертається до Ткачових на канікулах. Дівчинка вчиться в Мелітопольському технікумі.

Початок цієї історії читайте тут: https://sirotstvy.net/ua/real-life-stories/stories-of-children-and-families/dokumenty-zibraty-ne-tak-vazhko-koly-e-meta-podaruvaty-dityam-svoyu-lyubov-opikun-nataliya-tkachova-/

Після повернення Саші в заклад, Ткачови не зламалися, не опустили руки, а почали шукати нову дитину. Шукали одну - а знайшли одразу чотирьох.

Ваня не знав, що його мами вже немає

“Після повернення Шуріка, ми вирішили взяти 7-річного Ваню, сироту, - розповідає Наталія Ткачова. - Але на етапі завершення оформлення документів я його питаю: “Що ти хотів би на Новий рік? Чи є в тебе якесь бажання, мрія?” А він відповідає: “Ні, мама каже, що коли скажеш своє бажання, воно не здійсниться”. І тут я зрозуміла, що він ще не знає, що мама півроку як померла! На цьому ми зупинилися. Пішла я до служби і питаю - чому дитина ще не знає, що мами вже немає? Вони відводять очі. Я тоді зупинила процес, бо не могла взяти дитину, яка мріяла ще повернутися до своєї мами. А повідомити дитині, що мами немає, я теж не мала права… Але доля - є доля.

Доля є доля

Стали ми шукати інших діток. Сподобалися нам три сестрички. Наймолодша, трирічна Сашуня знаходилася в будинку маляти, а 7-річна Влада та 4-річна Соня - в реабілітаційному центрі. В якому, здогадайтеся? У тому, де перебував Ваня. Ми коли з чоловіком туди приїхали, бачимо, дітки нас у віконця виглядають. Через хвилину - біжить до нас Ваня, і тих двох дівчат ведуть… Я так тихенько кажу чоловіку: “Ну що, беремо всіх - і поїхали. Всі вони - наші”. Ось так в нас одразу стало четверо діток. Доля є доля. “Гей, мамаша!!” Перші місяці було і смішно, і страшно водночас, коли вони познайомили нас зі своїм “сленгом”. Наприклад: “Гей, мамаша!” чи “Маманя, альо!” Я запропонувала їм на вибір, називати мене або тьотя Наталя, або Наталія Анатоліївна, але тільки не “мамаша”. А ще ми майже усім діткам зняли їхні діагнози, і в першу чергу ці ЗПР (Затримку психічного розвитку). Навіщо перекривати їм майбутнє? Адже з цими діагнозами у дорослому житті починаються великі складнощі”.

У два рочки дитина важила 8 кілограмів

У минулому місяці в родині Ткачових знов поповнення - хлопчики по два рочки. “Одного забрали від прийомної мами, вона просто втомилася, а другого - з будинку маляти. Коли ми приїхали у заклад, і мені принесли цього хлопчика, я здивувалася. У свої 2 роки він виглядав як 8-місячна дитина. Хоча, за даними лікарів, при народженні він важив 3,7 кіло. Коли у 5 тижнів мама рідна його принесла в дім малютки сама віддала на усиновлення - він важив 5,4 кіло. І через майже 2 роки він важить 8? А зріст його лише 78 см?? Як це могло статися - я навіть не хочу уявляти. Накупили йому речей для немовлят, і привезли додому нашого гноміка. А він такий спритний, такий голодний. Ну наприклад, готуємося ми снідати. Кажу діткам: “Несіть тарілочки на стіл”, як тут наш новенький гномик швиденько схопив свою тарілку, тарілку сусіда, і прибіг до мене на кухню з цими тарілками. “Одразу бачимо, хто найголодніший!” - сміялися ми. Нічого, відгодуємо, це не проблема, особливо що апетит в нього - дуже великий”.

Мрії про ДБСТ

І все ж таки Наталія Анатоліївна не зупиняється на 6 дітлахах, а хоче відкрити ДБСТ, щоб взяти до себе ще хоча б 4 діток. Сподіваємося, служби у справах дітей нарешті дадуть згоду, і ця її мрія здійсниться! На завершення розмови ми попросили поділитися порадою з тими користувачами нашого порталу, хто тільки планує стати усиновителем, чи опікуном, чи прийомною мамою.

Майбутнім батькам - рішучості і чесності

“На мій погляд люди розподіляються на рішучих та сумнівних, - ділиться Наталія Ткачова. - Рішучі вже прийняли рішення, і почали його втілювати. Вони вже намалювали собі в уяві вже малюнок, що вдома буде дитячий сміх, гомін, - і незважаючи на складнощі, візьмуть дитину у свою родину. До того ж форм виховання багато, треба просто розібратися і вирішити, яка підходить саме вам. Таким людям і радити нічого не треба, тільки побажати успіхів на шляху.

Сумнівні люди не розуміють насправді, чого хочуть - чи всиновити, чи комусь щось доказати. Вони не розуміють, чи живу дитину хочуть з усіма складнощами, чи красиву ляльку для показів оточенню: “Ось, дивіться, в мене теж є дитина! Як у всіх!”. Людям другої категорії я б не радила брати дітей-сиріт. Краще тоді купити собі ляльку, чи собаку, чи кота. Можливо, це жорстко, але чесно”.