Гаряча лінія 0800509001
ua
ua

Історичні факти. Обряди з усиновлення у Київській Русі

21.04.2020

Сьогодні здається, що усиновлення – щось нове, притаманне лише сучасному суспільству. Причина, мабуть, у недавньому знятті табу на теми всиновлення. Проте його обряди і традиції існували з давніх давен у різних народів світу.

Спеціалісти програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» підготували декілька публікацій про обряди всиновлення Індії, Греції, Італії, Франції… Але розпочнемо все ж таки з нашої території, а саме – яким було всиновлення часів Київської Русі.

«Найдавніший з обрядів, відомий дослідникам, проходив так: усиновлену дитину клали під сорочку мами або мами і тата, – розповідає юрист із питань сімейного права та усиновлення Віра Кустова. – На Русі цей обряд існував доволі довго, ще у Середні віки. У деяких регіонах для більшої реалістичності маму-усиновительку одягали у сорочку, забруднену кров’ю. Але потім цей обряд спростили. Дитину в присутності дорослих накривали плащем усиновителя. Цей обряд був дуже популярний і на Русі, і в Західній Європі, у турок він зберігався аж до кінця XVIII сторіччя! У деяких народів навіть у слові усиновлення коріння перекладається як «плащ» (наприклад, італійське mantello та німецьке mantelkinder).

Спочатку, в язичницькій Русі, розвивалося приймацтво – аналог всиновлення. Воно розповсюджувалося на людей літнього віку, які не мали власних дітей.

Перші дані про опіку зафіксовані у літописах 897 року, коли Рюрик призначив опікуна своєму синові. Після смерті батьків опікунами ставали найближчі родичі. Опікун повинен був піклуватися про виховання сироти та її захист. Оскільки майно належало всьому роду, жодних майнових обов'язків опікун не мав. На ті часи не було метричних записів, тому опіка тривала поки діти не змужніють. У деяких випадках сироті допомагала громада. Дитина переходила від хати до хати на годування. На кошти громади також утримувалися спеціальні домівки, де бездомні похилого віку – чоловіки і жінки виховували покинутих дітей.

У літописах перше офіційне усиновлення сталося за часів правління святого князя Володимира. Князь усиновив Святополка, сина полоненого та вбитого Володимиром Ярополка. Взявши у полон маму зі сином Святополком, Володимир всиновив його та виховав як рідного. Але Святополк обрав шлях вбивств та розбрату. Після смерті Володимира він оголосив себе князем, наказав вбити Бориса та Гліба, а потім – князя Святослава, за що отримав прізвисько Окаянний. Приборкав всиновленого Святополка рідний син князя Володимира – Ярослав Мудрий.

Усиновлену дитину за часів Русі називали приймаком. Вона мала такі ж права, як і рідна. Ставши дорослою, усиновлена дитина повинна була утримувати стареньких батьків-усиновителів, сплачувати податки. Якщо усиновлена дитина залишала батьківський дім, мама й тато мали виділити їй частку свого майна.

Розмір частки залежав від того, скільки усиновлений вдома, а також – чи він добровільно йде, чи батьки його проганяють. Були випадки, коли батьки проганяли дитину і розраховувалися з нею, наче з кріпаком чи робітником. Але найчастіше такі випадки траплялися, коли усиновитель не оформлював правильно усі документи на дитину.

На Полтавщині, до речі, батьки-усиновителі підписували документ, за яким вони обіцяли обов’язково виділити усиновленій дитині частку майна, але за умови, що вона буде толерантною, вихованою, гарним господарем і зможе піклуватися про батьків до самої їхньої смерті.

(Далі буде наступного понеділка)