ІСТОРІЯ РОКУ: «Семирічна дочка бігла за мною, охопленою вогнем, і кричала: «Люди, рятуйте мою матусю!»
Травми 28-річної Світлани Волкової і її дочки, які постраждали рік тому від вибуху газу в Маріуполі, дуже важкі. Лікарям вдалося вивести Світлану з критичного стану. Допомогу в лікуванні та проведенні численних операцій з пересадження шкіри надав Гуманітарний штаб Ріната Ахметова. Але в постраждалої родини попереду ще тривале лікування.
Світлана й Ангеліна із запорізької лікарні повернулися до батьків у Маріуполь. Бабуся оточила дочку і внучку турботою й увагою. Наприкінці січня Світлані треба пройти курс реабілітації для відновлення організму. Після трагедії, що трапилася, молода жінка сповнена оптимізму і вірить у швидке одужання.
Їхню історію розповіли «Факти». У Маріуполі господиня знімної квартири неправильно встановила газовий шланг, і, коли нові мешканці – 28-річна жінка з дитиною – зайшли в коридор, прогримів вибух. Мама з донькою дістали опіки шістдесяти відсотків тіла.
Під час обстрілу Маріуполя в січні 2015 року загинула 31 людина і більш ніж сто дістали поранення. Якраз у той момент 28-річна Світлана Волкова з донькою виходили з під’їзду свого будинку. Прямо на їхніх очах смертоносні снаряди руйнували будинки, розривали на шматки автомобілі, вбивали перехожих… Після цього жаху Світлана з донькою переїхали до Києва, де більше року знімали квартиру. Кілька місяців тому молода жінка з дитиною повернулася в рідне місто. Але жити в будинку, де все нагадувало про страшну трагедію, не змогла.
«Я розуміла, що вмираю. Почала молитися. І тут помітила: у дверях стирчить ключ – ось він, порятунок!»
– Місцеві журналісти прибрехали, ніби Світланина квартира розбомблена, тому племінниця не стала жити в мікрорайоні Східний, – каже тітка Світлани Волкової Людмила Бєлобокова. – Це неправда: під час обстрілу квартира не постраждала. Але Світлана й Ангеліна пережили сильний стрес. Племінниця розповідала, як вона із семирічною донькою бігла вулицею, а поруч розривалися снаряди й замертво падали люди. Тоді вони обидві дивом залишилися живі. Коли Світлана повернулася з Києва й зайшла у свою квартиру, у неї стався напад паніки. Загалом, племінниця оселилася у своїх батьків: вони живуть в Іллічівському районі Маріуполя.
Світлана влаштувалася касиром у супермаркет. Робота їй подобалася, і колектив, говорила, добрий. Минулого місяця племінниця вирішила зняти житло. Адже коли в будинку дві господині, це завжди дрібні побутові конфлікти. Світлана звернулася до ріелтора, і він знайшов відповідне житло в тому ж під’їзді. Світланині батьки живуть на п’ятому поверсі, а квартира була на другому. Потім вже, у лікарні, Світлана згадувала: «Коли я зустрілася з господинею й ми зайшли у квартиру, у ніс ударив різкий запах. «Що так смердить?» – питаю. «Ой, дитинко, не вигадуй! – відмахнулася домовласниця. – Це я паркет лакувала. Напевно, ще не висох».
Племінниця уклала з господинею договір оренди на квартиру і відразу ж перенесла туди свої речі. Наступного дня ввечері, повернувшись із роботи, сказала матері: «Сьогодні будемо ночувати у своїй квартирі». І разом із донькою спустилася на другий поверх – обживатися на новому місці. Як розповідає племінниця, вона відкрила ключем двері, зайшла в передпокій, увімкнула світло – і відразу пролунав вибух. Він був такої сили, що вилетіли всі вікна. Вийшло, що Ангеліна стояла за маминою спиною, і Світлана прийняла на себе велику частину вогненної лавини.
«Пам’ятаю, що мене з ніг до голови обдало вогнем, – розповідає племінниця. – Я забігла у ванну, хотіла умити обличчя – воно горіло. Стіни ванної кімнати були обшиті пластиковими панелями, і, щойно я відкрила двері, вони загорілися і почали падати на мене. Розуміла: потрібно щось робити, інакше зараз помру. Подумки я вже прощалася з життям. Почала вголос просити Господа: «Помилуй мене, грішницю, і спаси». І в цей момент помітила: у вхідних дверях стирчить ключ – ось він, порятунок! Я відкрила двері і вискочила на сходову клітку. Ангеліна бігла за мною, палаючи, мов факел, і кричала: «Люди, рятуйте мою матусю!»
І Світлана, й Ангеліна були в стані шоку. Замість того щоб спуститися на перший поверх, вони помчали вгору сходами – аж до дев’ятого, останнього, поверху. На стінах під’їзду досі залишилися сліди від їхньої крові. Охоплені полум’ям, босі, вони бігли сходами і хапалися руками за стіни. Мешканець із дев’ятого поверху почув крики, вийшов із квартири. Він служив в Афганістані, тому не розгубився. Схопив покривала і, щоб загасити полум’я, накинув їх на Світлану й Ангеліну. Потім афганець на руках відніс наших дівчаток у свою машину і відвіз їх до лікарні.
Приблизно об одинадцятій години ночі мені зателефонував старший син Олександр: «Зі Світланою й Ангеліною трапилася біда». Саша з дружиною привезли мені онука-грудничка, а самі поїхали в лікарню. Повернулися о другій годині ночі: «Дівчатка в дуже важкому стані. Тітка Таня (мати Світлани) у шоці, вона навіть говорити не може. Мамо, потрібна твоя допомога». І я помчала в опікове відділення. Те, що там побачила, неможливо описати словами. Вогонь понівечив Світла й Ангеліну до невпізнання. У Світлани обпечене вухо розпухло так, що займало заледве не половину подушки. Все, більше розповідати не можу, плачу…
У мами й доньки опіки шістдесяти відсотків поверхні шкіри голови, рук, ніг і тулуба. Лікарі констатували в них важкий опіковий шок. Однак у Маріупольському міському опіковому відділенні врятувати Світлану й Ангеліну не могли: вийшло з ладу спеціальне ліжко для важких опікових хворих. У «Клінітроні» (так називається ліжко) створюється певний режим вібрації та вентиляції. Пацієнт перебуває ніби в стані невагомості, що дозволяє уникнути розвитку пролежнів. Крім того, «Клінітрон» сприятливо впливає на серце й судини, що допомагає вийти зі стану опікового шоку. Тому було прийнято рішення терміново транспортувати маму з донькою в Запоріжжі, де є справні «Клінітрони».
«Покарання для домовласниці визначить суд: або штраф, або позбавлення волі на строк до трьох років»
– Пацієнтки надійшла до нас у вкрай важкому стані, – каже завідувачка Запорізьким обласним опіковим центром Олена Пономаренко. – Семирічну Ангеліну ми помістили в дитячу палату інтенсивної терапії. У дитини сильно постраждали обличчя, шия, руки, грудна клітка й ноги. Глибокі опіки зажадають пересаджування шкіри. Світлана теж в реанімації, у сусідній палаті. У жінки ситуація набагато гірша: у неї практично всі опіки глибокі, що вимагають хірургічної корекції з пересадження шкіри. Ми вже провели кілька операцій: посікли відмерлі тканини, закрили рани тимчасовим покриттям.
На сьогодні стан Світлани важкий, але стабільний, що дозволяє нам проводити поетапні хірургічні втручання. В Ангеліни спостерігаємо позитивну динаміку. Пацієнтки забезпечені необхідними медпрепаратами, але є потреба в донорах крові. Тому ми, лікарі, просимо відгукнутися небайдужих людей.
– У цьому опіковому центрі дуже добрий медперсонал: і лікарі, і медсестри буквально не відходять від наших дівчаток, – розповідає Людмила Бєлобокова. – Моя сестра Таня постійно в палаті внучки, а я тут, поруч, доглядаю за племінницею. Сестра досі не може оговтатися від шоку.
– Уже відомо, що стало причиною вибуху у квартирі?
– Перед тим як здавати квартиру в оренду, господиня зробила там ремонт, – уточнює тітка Світлани Волкової. – Зокрема, поміняла шланг, що з’єднує плиту з газовою трубою. Як ми зрозуміли, господиня встановила новий шланг самостійно, а за законом це мали зробити співробітники газової служби. Після вибуху у квартирі на місце події прибули пожежники й газова служба. Вони сказали, що витік газу стався в шлангу, причому у двох місцях одразу. У квартирі зібралося стільки газу, що для вибуху вистачило іскри з електровимикача.
– У поліції не хотіли займатися розслідуванням цього випадку, тому я звернувся зі скаргою в прокуратуру, – каже двоюрідний брат Світлани Олександр Бєлобокий. – Тільки після цього в Іллічівському райвідділі поліції Маріуполя порушили кримінальне провадження за підозрою в заподіянні тяжких тілесних ушкоджень. В орендованій квартирі я знайшов обгорілий договір на оренду житла й передав його в поліцію – це ж прямий доказ.
Як мені пояснили, покарання для господині квартири визначить суд: або штраф, або позбавлення волі на строк до трьох років. Особисто мені не хотілося б, щоб винна в трагедії жінка опинилася у в’язниці. Але обурює її поведінка: після вибуху вона пропала з поля зору. Жодного разу не зв’язалася з нами, не запитала: «Як Світлана й Ангеліна? Чого вони потребують?»
– Дізнавшись про цей випадок, користувачі соцмереж організували збір коштів на лікування Світлани й Ангеліни.
– Я вдячна кожному, хто пожертвував копієчку для наших дівчаток, – каже Людмила Бєлобокова. – Ми ці гроші не чіпаємо: вони лежать на картці. Коли Світлану й Ангеліну випишуть із лікарні, нехай поїдуть у санаторій або куплять собі щось: адже всі речі згоріли. А кошти на лікування виділяє Гуманітарний штаб Ріната Ахметова. Його співробітники дізналися про нашу біду і вийшли на лікарів, тепер повністю забезпечують Світлану й Ангеліну медикаментами.
– Ми побачили публікацію в інтернеті: у результаті вибуху побутового газу в Маріуполі мама й дочка дістали сильні опіки, – пояснює менеджер програми «Адресна допомога» Гуманітарного штабу Ріната Ахметова Юлія Герасименко. – Відразу зв’язалися з лікарями Маріупольської міської лікарні № 1, куди госпіталізували потерпілих. Медики повідомили, що найближчим часом пацієнток транспортуватимуть у Запоріжжі. Які медпрепарати необхідні для порятунку Світлани й Ангеліни, дізналися вже від запорізьких лікарів. Наступного дня Штаб закупив і передав в опіковий центр ліки та витратні матеріали для проведення інтенсивної терапії (антибіотики, препарати для загоєння ран і стабілізації температури тіла, ксеношкіри й багато іншого).
Як повідомляють лікарі, є добрі результати – вони змогли купірувати опіковий шок. Найближчим часом Ангеліну планують виписати з реанімації. Її мама, як і раніше, перебуває у важкому стані. У жінки сильно обпечена спина, і це погіршує ситуацію. Тому наше першочергове завдання – допомогти лікарям вивести Світлану з критичного стану. На постраждалу родину чекає тривале лікування, багаторазові операції з пересаджування шкіри, реабілітація. Тому допомога від Штабу надаватиметься в кілька етапів.
«Коли сталася біда, з’явився Світланин колишній чоловік – злодюга і кримінальник. Він просто відчув запах грошей»
– Це милість Божа, що Штаб взявся рятувати Світлану й Ангеліну, – крізь сльози говорить Людмила Бєлобокова. – Коли я підписувала документи про отримання ліків, ахала: один чек – на п’ятдесят тисяч гривень, другий – на двадцять тисяч… Я молюся і за Ріната Ахметова, і за кожного, хто пропустив нашу біду через своє серце.
– Якщо дозволите, запитаю: чому вийшло так, що Світлана виховує доньку одна?
– Не пощастило племінниці. Вона вийшла заміж зовсім молодою. Залицяльник (він же майбутній Світланин чоловік і батько Ангеліни) обіцяв їй золоті гори і здавався принцом. А насправді виявився вовком в овечій шкурі. Кілька разів обчистив Світланину квартиру: виніс усе, що можна було. Пізніше ми дізналися, що він крав у людей гаманці та мобільні телефони. За це його засудили, він кілька років провів у в’язниці. Коли вийшов на волю, відразу до Світлани: «Ти кохання всього мого життя!» І вона простила. Адже у племінниці за все життя був тільки один чоловік – цей пройдисвіт.
Закінчилося тим, що він знову обікрав її квартиру. Тоді вже втрутилася Світланина мама: «Якщо ще раз зійдетеся, посаджу його в тюрму». Після цього злодюга сховався. А коли з його колишньою дружиною й дочкою сталася біда, знову з’явився. Зателефонував Світланиному батькові: «Дядю Олегу, я хочу допомогти Світланці й Ангеліночці». Моя сестра вихопила слухавку й налякала колишнього зятя: «Тільки наблизишся до лікарні, де лежать дівчата, я негайно здам тебе поліції». Ти ба, рятувальник знайшовся! Він просто відчув запах грошей. Ми приховуємо від Світлани, що телефонував її колишній чоловік: не хочемо завдавати їй болю.
– Як Світлана переживає те, що трапилося?
– «Мене вже могло й не бути, – каже мені. – Але Господь чогось зберіг життя». – «Напевно, він хоче, щоб ти своїм прикладом показала: Бог милує, а лікарі зцілюють». – «Може, ти і маєш рацію, тітко». Племінниця дуже переживає за доньку. Постійно питає мене: «Чому її досі не перевели в загальну палату?» А як Ангеліна за маму хвилюється! Просить: «Дайте хоч одним оком на неї подивитися». І плаче… У Маріуполі Світлана й Ангеліна лежали в одній палаті, і дівчинка бачила, у якому важкому стані її мама. «Скоро я одужаю й буду сама за матусею доглядати», – мріє вголос дитина.
