Генетика дітей, або три міфи усиновителів. Коментар психолога Наталії Міщенко

Фахівці програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» продовжують серію публікацій із питань усиновлення, на які відповідає психолог Наталія Міщенко.

Якщо в попередній публікації ми торкалися проблеми страху неприйняття дитиною прийомних батьків, то цього разу поговоримо про генетику. А також про типові фрази: «Це все гени!», «Погана генетика, тут нічого не скажеш» та ін.

«Однією з головних тривог потенційних батьків є так зване генне питання, – зазначає експерт з усиновлення Наталія Міщенко. – Багато хто з них уже заздалегідь налаштований на велику кількість проблем, бо стають жертвою загальноприйнятих міфів.

МІФ № 1. Усиновлена дитина – це й далі безпритульний, тільки доглянутий і в родині. МІФ № 2. Нічого доброго з цього не вийде. Буває, що так налаштовані багато близьких і знайомих усиновителів. І якщо раптом щось відбувається, відразу кажуть: «Ага, ми ж вас попереджали!»

МІФ № 3. Синдром Клима Чугункіна (у повісті «Собаче серце» Михайла Булгакова професор пересадив лагідному собаці Шарику гіпофіз людини на ім’я Клим Чугункін, грубіяна та п’яниці).

Звичайно, генетика – штука сильна, іноді просто непереборна. Однак дитячий лікар-невролог Дмитро Сандаков впевнений, що практично будь-який, навіть «найгірший» ген можна направити інакше.

Він наводить із декількох випадків один, коли мама із семирічною дитиною повідомляє, що малюк уже усиновлений. «Ви ж розумієте?» – каже вона, розповідаючи водночас про абсолютно типові скарги для цього віку.

І тут неясно, що має «зрозуміти» лікар. Перед ним чудова дитина, розвинена для свого віку, тому говорить це матері. Але жінка бере малюка і з обуренням іде. Лікар переконаний, що вона пішла шукати фахівця, який призначить дитині ліки. А чи потрібно напихати її ліками? У багатьох випадках батьки надто поспішають лікувати свого малюка, хоча він цілком здоровий, просто не зовсім освоївся в новій ситуації або відчуває будь-які інші труднощі.