ua

Фестиваль Non Stop Media показав себе у Москві

11.06.2013

Розповідає арт-кураторка, координатор проектів Харківської Муніципальної галереї Ярослава Бондарчук

Non Stop Media проходить у Харкові з 2003 року. Свій статус «міжнародного» фест отримав природнім шляхом: до конкурсу почали надходити роботи не лише з Харкова, а й з усієї України, а згодом – і ближнього та дальнього зарубіжжя: Росія, Польща, Сербія, Литва, Угорщина, Словаччина, Німеччина, Італія, США. За час існування фестивалю його позахарківські покази відбулися у Львові та Києві (у Києві – двічі). 14 травня 2013 року Non Stop Media було вперше презентовано за межами України – у Москві.

До речі, у Москві до 2009 року існував аналогічний фестиваль «Стой! Кто идет?», який 2010-го трансформувався у Московську міжнародну бієнале молодого мистецтва. Саме тому ще до зустрічі ми мали взаємний інтерес до спілкування та живого обміну досвідом.

Зранку в день презентації ми з художниками Артемом Волокітіним та Танею Маліновською зробили експозицію, яка б хоч трохи передавала молодий та звитяжний дух фестивалю. Для цього ми використали рукотворні банери до одного з попередніх фестивалів – простирадла, розписані Гамлетом Зіньківським та Романом Мініним. Крім того, відібрали та продемонстрували на плазмових екранах 7 робіт відеоарту, які були представлені на фестивалях Non Stop Media різних років.


Москва, як завжди, була перенасичена людьми та подіями, паралельно з нашою презентацією відкривалась виставка Ребекки Хорн. Але ключова азартна аудиторія усе ж зібралася: була Аліса Пруднікова (директор ГЦСМ у Єкатеринбурзі), Сергій Братков, Олександр Шабуров та інші представники професійної спільноти. Ірина Горлова (куратор ГЦСМ у Москві) страшенно зацікавилася «молодими» проектами. Домовилися наступного року привезти та показати найцікавіше: вони – у Харкові, ми – у Москві. Аліса Пруднікова вирішила провести паралель між Індустріальною Бієнале та Non Stop Media і зробити спеціальний проект в індустріальних зонах Харкова.


Як паралельно відбуваються процеси глобалізації та локалізації, так і особисте усне спілкування залишається важливим, незважаючи на всесильність соціальних мереж. Тому саме після цієї поїздки сподіваємося на актуалізацію спільних проектів з Державним Центром Сучасного Мистецтва, Вінзаводом та школою Родченко.