ua

Дитині встановлено поганий діагноз – як прийняти. Відповідь корекційного педагога

26.05.2020

Днями на нашому Форумі порталу «Ринат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» батьки цікавилися: що робити, коли дитині встановлено неприємний діагноз. Розлогу відповідь на це запитання ми отримали від експерта Фонду, корекційного педагога Наталію Липовець.

Розглянемо декілька аспектів проблеми «Моїй дитині встановлено поганий діагноз»

• Складність діагнозу: чи існує загроза життю дитини.

• Нова реальність: не так страшно, як здається.

• Майбутнє: чого я очікую протягом десяти років.

Ми виходимо з того факту, що дитині встановлено несподіваний (і часто тривожний для батьків) діагноз, що відповідає дійсності. Виходячи з такої ситуації ми завжди повинні поставити собі запитання: чи загрожує новий діагноз життю моєї дитини? Якщо так, то наскільки?

Перший сценарій: так, загрожує. Наприклад, за результатами клінічних випробувань дитина отримує діагноз – цукровий діабет. Тепер головна увага батьків зосереджується на її режимі життя. Без паніки, але потрібно строго встановити розклад психічного та фізичного навантаження протягом дня, тижня, місяця. Пройти курс лікування і зрозуміти схему подальшого життя (мається на увазі їжа, навчання, спілкування, лікування). Така ситуація дійсно складна і потребує часу на прийняття факту ушкодження здоров’я. Це великий стрес для окремої людини і для родини в цілому.

Другий сценарій: ні, не загрожує життю. Наприклад, дитині встановлено діагноз розумова відсталість (або олігофренія). Звучить неприємно, але ми маємо пам’ятати, що такий діагноз не є критичним для життя, і якщо він встановлений у дошкільному віці, дитина може досить непогано розвиватися. Буває, що маючи слабку форму розумової відсталості, дитина чудово розвивається фізично, і тільки деякі складності у навчанні свідчать про наявність неприємного запису у медичній історії. В такому випадку я, як спеціаліст, не бачу проблеми у продовженні повноцінного життєвого процесу у сім’ї. Тож, із встановленням неприємного діагнозу відбувається зміна нашого уявлення про те, що допускається або не допускається в буденному житті родини або окремих її членів (коли сім’я велика). Головне, що я хочу зауважити, шановні батьки, це той факт, як саме ви ставитеся до новин з діагнозом.

Перша реакція – страх, друга – стид, що хтось дізнається, що моя дитина «така».  Страх – емоція захисна та ірраціональна, про неї я пишу часто, і тут ми приймемо її як неминучість. Страх наш страж. Щодо стиду – вже цікавіше. Бо стид дуже сильна базова емоція, що спонукає нас бути позитивним і закритим, не виказувати своєї слабкості чи тривоги. То ж, стид теж вгамується, просто дайте собі часу, може з тиждень. І головне – не мовчіть про свої тривоги, проговорюйте вдома між дорослими. Таким чином ви трансформуєте свої відчуття, розкладете їх по поличках, тобто через обговорення проблеми ви зробите її аналіз і разом знайдете ефективні дії та шляхи її вирішення. Саме цим займається психолог, якщо людина не в змозі пройти цей шлях самостійно.

Сім’я існує для того, щоб спільно вирішувати нетипові ситуації життя. Тепер йдемо у майбутнє з питанням: що мене, нас чекає через десять років після того як я дізнався про неприємний діагноз? Головна теза: «Майбутнє формується сьогодні, моїми вчинками. Я вирішую яке майбутнє жити моїй сім’ї і моїй дитині».

Зауважте, все що я вам рекомендую, торкається спільноти. Це головне! Якою я реально хочу бачити дитину в 2030 році… Скільки сину/донечці буде років? Як вона буде жити ці роки? Що робити? Як навчатись? З ким спілкуватись? Уявіть реальну людину на десять років старшу за це маленьке каченя, яке бігає серед вашої вітальні. Прийнявши факт того, що моя дитина має право на повноцінне життя, батьки дають собі сотні тисяч шансів не ставити на дитині клейма «воно невдале».

Ніхто не знає майбутнього, але сьогодні я будую його фундамент, і я закладаю в основу мого відношення до дитини повагу та надію. Ми разом, всією сім’єю навчимося, пристосуємося до нових реалій життя. Ми спробуємо (і, можливо подолаємо) ті обмеження, які нам ставить діагноз. Тому що у природи немає застою, вона жива. В людині немає однакових психічний, фізіологічних процесів: вони завжди різні. Те, що сьогодні стає проблемою, через рік-два буде як згадка. Не обмежуйте себе і свої можливості! Будьте ефективними і бадьорими вже сьогодні, і тоді через роки ви побачите добрий результат.