ua

Донбаська красуня і відомий спортсмен із Західної України покохали одне одного «завдяки»… війні – ЗМІ

27.02.2016

Війна поєднала серця «Міс Донбас» Валерії Карамишевої й багаторазового чемпіона України зі спортивного орієнтування Романа Коробка з Івано-Франківська. Як повідомляють «Факти», зараз закохані готуються до багатого прикарпатського весілля.

Цієї історії кохання могло й не бути, якби не війна в Донбасі. Мами 21-річної Лєри з Донецька і 22-річного Роми з Івано-Франківська називають своїх дітей Ромео і Джульєттою. Між ними і правда вирують шекспірівські пристрасті. З тією лише різницею, що немає протиборчих сімейних таборів, як було в Монтеккі й Капулетті. Навпаки: у цій історії війна поріднила батьків закоханих.

«Коли в Донбасі з’явилися люди у військовій формі, Рома написав Лєрі: «Негайно приїжджай до мене!»

Лєра й Рома народилися здоровими дітьми. Але у віці дев’яти місяців кожен із них переніс менінгококову інфекцію, яка дала ускладнення на слух. Рома відразу втратив здатність чути, а Лєра втрачала слух поступово.

– Коли доньці було три рочки, їй поставили діагноз приглухуватість, – згадує Лєрина мама Інна Миколаївна. – З кожним роком хвороба прогресувала, і я віддала доньку у спеціалізовану донецьку школу № 4. А опікувався школою Рінат Ахметов, він усім діткам дарував слухові апарати. Лєра почала носити слуховий апарат із першого класу, і це сильно полегшило їй життя. Вона навіть навчилася розмовляти, але на своєму, як її називаю, «пташиною» мовою. Я дочку розумію, а ви навряд чи розберете хоч слово.

Незважаючи на проблеми зі слухом, Лєра росла активною дівчинкою. Після закінчення спеціалізованої школи навчалася в ліцеї, освоїла спеціальність швачки. Готувалася вступати до вишу, але війна зруйнувала всі плани… У 2012 році Лєра завоювала титул «Міс Донбас» серед людей із вадами слуху. Тоді вона вперше брала участь у подібному конкурсі, і я, дивлячись, які красуні змагаються, не вірила в успіх. І тут оголошують, що моя дочка посіла перше місце! У мене був шок… Відразу після цього Лєру почали готувати до участі в конкурсі «Міс Україна» серед людей із вадами слуху. З нею займалися професійні манекенниці й постановники, організовували фотосесії. Але несподівано стало відомо, що зріст учасниць всеукраїнського конкурсу має бути не нижче 170 сантиметрів. А в моєї Лєри – 165. Вона, звичайно, засмутилася, відразу у сльози. «Раз не пощастило з конкурсом, отже, пощастить у коханні», – втішала я дочку. І як у воду дивилася.

Лєра познайомилася з Ромою в інтернеті. Вони довго листувалися, а потім Рома приїхав до Донецька. Лєра запросила його в гості. Він молодець, відразу оцінив ситуацію: ми з донькою живемо одні, у будинку бракує чоловічої руки. Рома взяв молоток, прибив нам плінтуси, відремонтував жалюзі… Який хазяйновитий, подумала я. Про те, що Лєрин шанувальник ще й талановитий спортсмен, ми дізналися набагато пізніше. Рома відразу не зізнавався: соромився.

Роман Коробко – член дефлімпійської Національної збірної України, багаторазовий чемпіон країни зі спортивного орієнтування. Його найвище досягнення – «бронза» на чемпіонаті Європи зі спортивного орієнтування серед спортсменів із вадами слуху та мовлення.

– З трьох років син навчався у спеціалізованій школі, – розповідає Ромина мама Надія Григорівна. – Там діток привчали до спорту, і Роман захопився спортивним орієнтуванням. Зараз син майже щомісяця їздить на змагання, завоював вже більше п’ятдесяти медалей. До знайомства з Лєрою Роман жив тільки спортом. Одного разу показує мені знаками: «Мама, я закохався». – «У кого?» – «Це дівчина з Донецької області, ми познайомилися в інтернеті». І каже, що збирається до неї в гості. Я спочатку не пускала. Але син так переживав, що навіть схуд. Тоді я потелефонувала Лєриній мамі, поспілкувалися. Чую з розмови, сім’я хороша. «Бог із тобою, їдь до Донецька, – кажу синові. – Немає сил дивитися на твої страждання». Повернувся звідти окрилений, щасливий.

– Коли в Донбасі з’явилися люди у військовій формі й почали споруджувати блокпости, Рома страшно розхвилювався, – продовжує Лєрина мама. – Написав Лєрі: «Негайно приїжджай до мене!» Дочка поїхала якраз перед першими обстрілами. А коли вона дізналася, що тут почалися бойові дії, зателефонувала мені: «Мамо, терміново виїжджай до Івано-Франківська».

«Слуховий апарат коштує величезних грошей. Мені їх за все життя не зібрати»

– Які чудові люди живуть у Західній Україні! – захоплюється Інна Миколаївна. – Ромина мама прийняла мене як рідну. Адже я гадала, що пробуду в неї недовго, і, крім зубної щітки й сарафана, нічого не взяла. Сваха мене і одягла, і взула, і, вважай, врятувала від смерті. Стільки наших сусідів загинуло під час обстрілу…

Мені було ніяково сидіти на шиї в Роминої мами, і я почала шукати роботу. В Івано-Франківську з великим розумінням ставляться до переселенців. Мені допомогли влаштуватися кухарем у спортивну школу № 28, дирекція виділила окрему кімнату для проживання. Водночас із мене не взяли ні копійки. У будні працюю у школі, а на вихідні приїжджаю до свахи (сім’я Роми живе неподалік від Івано-Франківська). Зараз часто говорять, що хтось намагається розділити Україну. А я скажу так: дружбу, любов і турботу українців одне про одного ніхто не розділить. Нехай між нами встановлять хоч сто кордонів, ми однаково залишимося єдиною країною і єдиним народом. Це я відчула на власному досвіді.

За той час, поки Лєра жила в будинку Роминої мами, молоді закохалися остаточно. Дивлюся на них, і серце радіє. Ходять одне за одним, як прив’язані. Все роблять разом: і вареники ліплять, і на городі працюють. Викроюють копійки зі своїх пенсій і дарують подарунки одне одному. Коли Рома їде на спортивні змагання, обоє так нудьгують, що навіть плачуть. У дітей таке зворушливе кохання, що ми зі свахою прозвали їх Ромео і Джульєтта.

Світ людей з вадами слуху особливий, його жителі нерідко такі наївні й чисті, як діти. Між ними немає брехні, зради, інтриг, зведення рахунків. Я завжди говорила, що здорові люди можуть багато чого повчитися у людей з вадами слуху. Якось Рома загрався в комп’ютерну гру, а сваха якраз попросила його принести відро борошна. Лєра, щоб не відривати Рому від гри, пішла в сарай і притягла борошно. Я показую Ромі жестами: мовляв, як не соромно, дівчинка замість тебе тягає тяжкості. Доньці це не сподобалося, підскочила до мене: «Мій Рома найкращий у світі!», а в самої в очах сльози стоять. Не дозволяє нікому ображати його.

Все було добре, але тут у Лєри поламався слуховий апарат. Він був старенький, і так вже прослужив вдвічі довше призначеного строку. Півтора року я шукала можливість отримати відповідний для доньки слуховий апарат (їй потрібен дуже потужний, адже в Лєри останній ступінь приглухуватості). Стали на чергу в Івано-Франківську, але, як мені сказали, чекати доведеться дуже довго: зараз майже всі бюджетні кошти ідуть на посилення армії.

Минулого місяця ми з донькою приїхали на свою малу батьківщину, яка тепер називається окупованою територією. Сусіди повідомили, що вибуховою хвилею в будинку пошкодило дах, і я злякалася, щоб кімнати не залило. Лєра побоялася відпускати мене одну й теж поїхала, хоча Рома був проти. Приїжджаємо, а тут жах що твориться. Майже всіх наших сусідів поранило або вбило, будинки зруйновані. Не знаю, яким дивом уцілів наш будинок у селі Пантелеймонівка (це між Донецьком і Горлівкою). Ви не уявляєте, як боляче бачити рідний край розореним і пригнобленим. Але я однаково дуже люблю свій Донбас…

Ну, думаю, раз приїхали, дізнаюся, чи можна якось розв’язати проблему зі слуховим апаратом. Прийшла до тутешньої влади, пояснюю проблему. Фінансування з Росії не передбачає допомогу людям із вадами слуху, кажуть, купуйте апарат за свої кошти. Я у сльози: «Адже він коштує величезних грошей. Мені таку суму за все життя не зібрати».

«У соцмережах дочка давно поміняла своє прізвище на Ромине й називає себе Лєрою Коробко»

– Загалом, ситуація в нас була безвихідна, – продовжує Інна Миколаївна. – Я плакала, просила Бога, щоб допоміг нам. Адже дочка страшно мучилася, без апарату вона взагалі нічого не чує. І тут мені телефонує подруга. «Щойно по телевізору показали сюжет, – каже. – Штаб Ріната Ахметова видав слуховий апарат хлопчикові з вадами слуху із зони АТО».

Я спочатку не повірила: може, подруга щось наплутала? Прийшла на пункт видавання гуманітарної допомоги від штабу Ахметова, а його волонтери підказали: «Зателефонуйте на номер гарячої лінії штабу, там дадуть повну інформацію». Я зателефонувала, залишила заявку на допомогу. За три дні зі мною зв’язалися співробітники штабу: «Ми привеземо необхідний вашій дочці слуховий апарат». З радості в мене трохи розрив серця не трапився: «Правда?! Це не жарт?»

Вчора Лєра з мамою поїхали до Маріуполя, де дівчині налаштували, а потім встановили слуховий апарат.

– Ой, як ми перенервували, – зізнається Інна Миколаївна. – Перед цим закрили пропускний пункт у селі Зайцеве й ще один блокпост. Відкритою залишилася тільки дорога на Маріуполь, і я молилася, щоб до нашого від’їзду її не закрили. До речі, днями в Івано-Франківську проходив конкурс краси серед дівчат з вадами слуху, і Лєрі запропонували взяти в ньому участь. Дочка відмовилася: для неї набагато важливіше було отримати слуховий апарат. А я до останнього, поки не приїхали в центр слуху в Маріуполі, гадала, що нас розігрують або обманюють. Хіба можуть у наш час робити такі царські подарунки?! Виявляється, можуть. Сердечне материнське спасибі Рінату Ахметову. Він подарував моїй дочці можливість чути.

А Рома, знаючи, що Лєра тут, не міг спокійно перебувати вдома й постійно рвався приїхати до нас. Навіть не знаю, як сваха його втримала. Коли з’ясувалося, що Рома не може отримати перепустку на окуповану територію, тому що вони з Лєрою не розписані, діти вирішили терміново одружитися. Ми зі свахою насилу переконали наших Ромео і Джульєтту відкласти весілля до літа. До речі, у соцмережах дочка давно поміняла своє прізвище на Ромине й називає себе Лєрою Коробко.

– Перед тим як весілля грати, Роману потрібно закінчити інститут фізкультури й отримати професію, – розмірковує  мама нареченого. – Влітку син складе держіспити, і тоді вже можна займатися весіллям. У нас на Прикарпатті прийнято влаштовувати пишні весілля, а на таке торжество треба ще грошей накопичити. Роман вже намагається: у зимовий час, поки немає змагань, підробляє на заводі. Майбутньою невісткою я задоволена. Бачу, що вона кохає мого сина. А для мене це найголовніше.

Зараз Інна Миколаївна з дочкою їдуть із Маріуполя до Івано-Франківська, який став для них другою домівкою. Лєра планує прожити там усе життя. А її мама мріє, щоб війна швидше закінчилася і вона змогла б повернутися на батьківщину.

ДЖЕРЕЛО