«До появи мами Наталі нас чотири рази повертали в інтернат з рідної домівки» Спогади дітей-сиріт до їх переведення у ДБСТ Ніколайчук

ДБСТ Наталії Ніколайчук в Подільцях Одеської області з’явилося не так давно - лише 2,5 років тому. Але Наталію вже знають в області, як прийомну маму з великим серцем, яка бере діток у свою домівку та виховує їх разом з рідними. Зараз в Наталії виховується 10 діток віком від 2 до 14 років. Цього разу своїми спогадами з нашим журналістом Юлієї Міншакіровою поділилася одна з прийомних доньок Наталії - 14-річна Анна Пічугіна-Ніколайчук.

- До мами Наталі я потрапила разом з братиком Марком та сестрами Женею й Кариною. Ми тут вже два роки, з серпня 2019, і нам дуже добре! У нас є велика дитяча кімната. Є класи-кімнати, де ми навчаємося, адже у мами Наталі 8 учнів! Кожному - власна полиця, стіл, де ми вчимо уроки. Зараз планую стати лікарем, вступити до коледжу. Це нове життя, а до того все було по-іншому…

Наша рідна мама довго пиячила. Нас 4 рази відправляли до інтернату, потім повертали мамі. Туди-сюди, постійно. Ми любили маму, але вона нічого не робила для нас. Було так, що пішла з дому на півроку… а я, як старша, залишалася з малечею. Щоб вижити, просила сусідів дати мені будь-яку роботу, а вони мені - продукти. Я прибирала, полола, збирала врожай. За це мені давали хоч якісь гроші. На них я могла купити хліба й памперсів малечі.

Мама немов цього не бачила. Ми її любили, але не розуміли. Спочатку я захищала маму, допомагала приховувати наше життя. Коли приходили зі служби у справах дітей, я казала: “Мама на роботі, зараз немає”. Завжди виправдовувала її, а ще боялася, що нас розділять. Адже Марк зовсім маленький, гадала, що його заберуть у будинок маляти.

Коли нас останній раз забрали до закладу, я вже не захищала та не виправдовувала маму. Її лишили батьківських прав. А ми мріяли потрапити в нову родину з піклуванням і турботою. Моя сестра Карина спочатку сильно плакала. Боялася, що з’являться нові люди і стане ще гірше. Ми боялися, що нас розділять, адже півроку не бачили молодших - вони були у будинку маляти. Нарешті, нас забрала до себе мама Наталя. То було щастя! Найщасливіший день мого життя - 9 серпня 2019 року, коли нас забрала мама Наталя.

Спочатку ми довго звикали. Але тепер впевнені - це наш дім, де нас люблять. У мене відчуття, що я тут - усе життя! У мене багато друзів та любляча матуся! Коли робили мені паспорт, мама Наталя запропонувала взяти її прізвище. Я подумала і погодилася. Адже тепер я - Ніколайчук!

Повна історія родини Ніколайчук:

https://sirotstvy.net/ua/real-life-stories/stories-of-children-and-families/mamochka-dyakuyu-shcho-ty-mene-zabrala-istoriya-dbst-nataliyi-nikolaychuk/