ua

ДБСТ у карантині. «Я вже не мама-вівчарка, яка тільки й каже: "Зроби уроки! Посуд помий!" Я встигаю поговорити з дітьми відверто»

18.05.2020

Фахівці програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» продовжують збирати враження наших користувачів про дні, проведені в карантині. І цього разу про свої карантинні будні нам розповість мама-усиновителька Ольга Паламарчук, чию історію сім’ї ми нещодавно опублікували на нашому порталі. https://sirotstvy.net/ua/real-life-stories/stories-of-children-and-families/ystoryy-us-novlenyya-m-reshyly-ne-provodyt%60-kastyngov-y-vzyat%60- perv-kh-kogo-predlozhat-sem% 60ya-vladym /

Отже, як живеться ДБСТ Маріуполя з дев’ятьма дітьми, з яких шість школярів, два учні коледжу й однорічний малюк?

– Карантинні будні мені навіть більше подобаються, – зізнається мама Ольга Паламарчук. – По-перше, тому що поки ще не треба бігати кабінетами та збирати чергові стоси довідок для дітей. Ця частина роботи батьків ДБСТ мене особливо втомлює. Тому, коли ми можемо бути вдома й самостійно всім займатися, це велике полегшення. По-друге, я сама можу планувати навчальний день своїх дітей. Завдяки цьому ми, наприклад, дуже добре підігнали англійську.

Узагалі, у нас із дітьми більше часу разом. Я вже не мама-вівчарка, яка тільки й каже: «Зроби уроки! Посуд помий!». Я встигаю поговорити з дітьми просто так, відверто. Звичайно, ми не всі уроки встигаємо зробити, робимо акцент на математику й український, інше як виходить. Багато в чому нас рятують телефони.

Крім того, ми встановили шефство. Двоє старших відповідають за двох молодших. Хоча, звичайно, старші не задоволені, але, на жаль, їм треба брати на себе відповідальність і пересилати до школи виконані завдання молодших. Найгірше з тестами на час. Ми просто не встигаємо, а без дорослих дітворі з цим не впоратися. Проте я кажу: «Які оцінки будуть, такі будуть». Ми спочатку домовилися так: я сварю не за погані оцінки, а тільки якщо дитина могла це зробити краще, але не зробила. Інша річ, коли дитина старалася, а отримала погану оцінку. За це я не лаю. Так, і ще можу лаяти за обман, брехню та перебріхування.

У нашій родині є правило – протистояти обману, наскільки це можливо. Як психолог, я знаю, що дітки зі складною долею воліють обманювати, а не говорити правду. Але це не означає, що треба потурати. Ми з чоловіком вчимо дітей не істерити, а спокійно пояснити, у чому проблема, і спробувати разом це розв’язати, наскільки можливо. Звичайно, виходить це не завжди, але ми всі не ідеальні.

Головне, я гадаю, не здаватися, а й далі доводити дітям, що брехня й істерики ні до чого доброго не приводять, а от зусилля, прагнення поліпшити свої знання, самого себе завжди дають гарні, добрі плоди.