Що важливо знати про емоційний інтелект прийомних дітей?

Про емоційний інтелект прийомних дітей розповідає сімейний психолог, залучений експерт Фонду Ріната Ахметова Маріанна Лапіна:

Прийомні діти, навіть ті, які вже досить довго прожили в прийомній сім’ї, нерідко байдужі до почуттів інших, і це лякає дорослих. Вони нібито не чують і не бачать, що іншій людині боляче або важко. Заміщені батьки обурюються такою поведінкою своїх вихованців. Дитина може спокійно відібрати щось важливе в іншого, навіть у свого кровного братика або сестрички, водночас ані крапельки не співчуваючи йому, коли той заплаче. А іноді навіть додає слідом злісне: «Чого скиглиш? Мені треба!» або «Сам винен, треба було міцніше тримати!»

Дитина може бути агресивна до інших або до себе або навпаки надмірно прилипливою, «велелюбною» до всіх без винятку. Також дорослі скаржаться на вихованців, які демонструють оточуючим поведінку: «А мені однаково!» Це сильно зачіпає людей, готових допомагати сироті, й очікують у відповідь іншу реакцію.

Якось у розмові прийомна мама, яка взяла на виховання одразу трьох підлітків від 10 до 15 років, поділилася, що їхня поведінка її просто виводила з рівноваги. Вона не могла впоратися зі своїми емоціями, часто зривалася, вважала, що не може впоратися з таким навантаженням і подумувала про повернення дітей. Особливо важко було з 14-річною дівчинкою. З нею неможливо було домовитися ні про що. Вона йшла з дому й не поверталася до ранку, зовсім не турбуючись про те, що її всю ніч розшукували, переживали. До того ж часто била інших дітей, відбирала в них речі. Коли нова мама намагалася «достукатися» до її співчуття до інших, та без сорому відповідала: «А мені однаково! Що хочу, те й роблю».

Не дивно, що в дитячому садку або в школі, на дитячому майданчику або в гостях таку дитину дорослі одноголосно засуджують за черствість, погану поведінку й егоїзм. Тому на адресу прийомних батьків часто спрямовані осудливі висловлювання щодо «поганого виховання» своїх підопічних.

Прийомним батькам важко зрозуміти, а ще важче вплинути на подібну ситуацію без певних знань. Їхні колеги, такі ж батьки, які через усе це вже пройшли, пропонують трохи почекати, потерпіти. Вони вважають, що потрібно постійно розмовляти з дитиною, розповідати про те, як поводитися з іншими людьми, не карати. Є в колі прийомних родин також інша думка: поводитися з важкою дитиною так, як вона ставиться до інших, тобто ігнорувати її почуття. Нібито для того, щоб вона, побувавши в «тій самій шкурі» і відчувши все на собі, виправилася. Є й ті дорослі, які вважають, що єдиний спосіб впливу на неслухняного підопічного – це покарання й посилення контролю.

Складна поведінка прийомних дітей – безумовно, наслідок того способу життя, який був у них до приходу в прийомну сім’ю. Маючи за своїми плечима досвід травматичних стосунків, коли потреби задовольнялися, почуття ігнорувалися, було багато насильства, дитина використовує різні захисні механізми, які допомагають пристосовуватися до нелегкого життя. І навіть після того, як прийомна дитина потрапляє в нову сім’ю, їй нелегко відмовитися від «протоптаних доріжок», якими вона будувала свої колишні взаємини зі світом і людьми. Вона може прийняти для себе рішення, відповідно до яких не буде прив’язуватися до нових батьків, щоб не відчувати біль зради вкотре, тому не буде цінувати їхній внесок у своє життя. Вона може вибрати стратегію нападу на інших, щоби бути першою, а не чекати, коли потрібно буде захищатися, як в інтернатному закладі, або стане занадто м’якою і поступливою. Це буде відбуватися всюди, зокрема і з маніпуляторами, які запропонують їй вкрасти або щось відібрати в слабшої людини в обмін на добре ставлення. Таких стратегій може бути велике число, і дитина вибере ту, яка найбільше була придатною для неї в тих умовах, у яких вона перебувала.

Розвиток емоційного інтелекту безпосередньо впливає на взаємини

Причини складної поведінки, безумовно, потрібно шукати в тому травмувальному середовищі, у якому дитина перебувала тривалий час. Але ще про один чинник, що впливає на взаємини дитини з оточуючими, важливо знати прийомним сім’ям. Це ступінь розвитку емоційного інтелекту прийомних дітей.

Про емоційний інтелект або рівні емоційної зрілості почали говорити досить недавно. Про те, що це важлива частина психіки людини, яка впливає на створення взаємин. Цей термін означає ступінь розвитку розуміння й розпізнавання емоцій, здатності регулювати свої почуття. А це безпосередньо пов’язано з розумінням емоцій і почуттів людей навколо. Крім того, емоційна зрілість передбачає знання того, як ці почуття називаються. Чим вищий емоційний інтелект, тим більший спектр емоційних тонів і півтонів людина розрізняє і вміє присвоювати їм відповідну назву. Вона розуміє, що відчуває в цей момент: смуток або тугу, печаль або зневіру. Відповідно вона може поспівчувати іншим людям, розпізнавши так само, що відбувається з ними в цей момент, і певним чином вибудовувати свою поведінку, щоб не поранити інших.

Це дуже важливі вміння та знання. Особливу роль вони відіграють тоді, коли потрібно керувати своїми сильними негативними емоціями, як от гнів, печаль і злість.

Знання про свій емоційний стан дитина отримує ще в ранньому дитинстві від батьків. Ті, наприклад, пояснюють маленькому хлопчикові, що він зараз злиться, бо втомився або його іграшку забрала інша дитина. Розповідають малятку-донечці про те, що в неї сльози течуть по щічках, тому що їй сумно, адже поїхала улюблена бабуся. Дорослі допомагають зрозуміти дитині, що з нею, коли їй страшно через блискавку або весело, бо багато друзів прийшли на день народження. Усе це пояснює малюкові його почуття й поведінку. Він не просто так поводиться – кричить, плаче, сміється, вигукує з подивом, – а цього є певна причина – його емоції.

Поступово дитина починає усвідомлювати, що відчувати почуття – це нормально, навіть такі сильні й неприємні, як злість, страх або печаль. А ще з допомогою батьків він вчиться їх регулювати й контролювати свою поведінку в той момент, коли вони виникають.

Чим більше мама й тато, дідусь і бабуся розповідають дитині про її стани, знаходячи потрібні слова, тим їй зрозумілішою стає вона сама й інші люди. Згодом малюк може вже розпізнавати свої почуття й говорити: «Я вдарився, мені боляче, тому я плачу», підростаючи, пояснювати собі й іншим свій стан. Наприклад: «Я зараз кричу, тому що злюся, адже я голодний». Ці складні причинно-наслідкові зв’язки свого стану й поведінки дитина освоює далеко не відразу й лише за умови, що їх їй пояснювали чуйні дорослі.

Згодом  дитина вже може й передбачити свою поведінку, і попередити інших про неї. Наприклад, дочка моєї подруги, яка багато старань доклала над роботою з частими істериками дівчинки, у 5 років сказала їй таку складну фразу: «Я дуже засмучена тим, що ти не приділяєш мені зараз уваги. Але плакати мені чомусь не хочеться. Поки мені хочеться з тобою пограти, хоча б трохи. Але якщо ми зараз не обіймемося й не пограємо, я відчуваю, що захочу плакати». Маму це дуже вразило, і їй довелося відкласти всі свої справи й зайнятися грою.

Це ті навички, які допомагають розумінню себе та інших, а це безпосередньо пов’язано з можливістю побудови гарних взаємин, формує почуття емпатії. Якщо дитина знає, як це буває, коли образили, забрали важливу річ, тоді вона буде розуміти почуття інших і приймати рішення, як вчинити в тому чи іншому випадку.

Емоційний інтелект прийомних дітей далекий від «паспортного» віку

У прийомну сім’ю практично завжди потрапляють діти, почуття яких не були важливі тим людям, що раніше піклувалися про них. У неблагополучній сім’ї, з якої дитину забрали, навряд чи з повагою ставилися до цієї сторони її життя. Найчастіше в таких сім’ях діти отримують науку того, що вони значення не мають і їхні потреби не важливі. Що тут говорити вже про почуття, про їхню велику та різноманітну гаму.

У притулках або дитячих будинках усе йде не краще. Там цього рідко приділяється значення. Там немає місця обговоренню переживань, можливості висловити свій гнів або страх у безпечному середовищі. Діти, згадуючи життя в дитячому закладі, говорять про те, що їм ні з ким було поділитися відчуттям втрати, прожити свою печаль про втрату сім’ї або розставання з близькими людьми. Про почуття позитивніші – радість, щастя, здивування тощо – діти так само знають небагато.

Дитина в неблагополучному середовищі начебто завмирає у своєму розвитку. Її сили й енергія змушені йти на те, щоб вижити, бути завжди насторожі, щоби не потрапити під гарячу руку п’яного батька або не одержати ляпаси від старших у дитячому будинку. Багато сил забирає такий контроль, а також різні стратегії фізичного і психологічного виживання. Емоційний розвиток іде на другий план, тому що не бере участь у процесі виживання, ресурси заощаджуються. Тому прийшовши у нову сім’ю, діти, яким «за паспортом», наприклад, 7 років, фізіологічно розвинені через перенесені побої та знехтувані потреби на 5 років, а емоційний інтелект – як у дворічного.

Якось розповідала одна прийомна сім’я про такого «замороженого» хлопчика, який ніколи не плакав і не сміявся. Коли вся родина грала в якусь гру, весело реготали діти, дитина лякалася й забивалася в кут. Їй важко було оцінити цю поведінку людей. Вона його ніколи не бачила. Дитина до цієї сім’ї жила із мамою, яка закривала її одну, і вона практично не виходила із дому, не маючи можливості взаємодіяти з людьми. Тому гучний сміх для такого хлопчика звучав як загроза. Згодом прийомні батьки зрозуміли причину його страху, якийсь час контролювали гучні звуки в родині, поки малюк не навчився розуміти різні емоційні реакції дітей і дорослих.

З прийомними дітьми треба повернутися на кілька років назад, щоб навчити їх розуміти себе та інших

Дитина, який потрапляє в нову сім’ю, має надолужити багато згаяного. Не тільки «від'їстися», а й компенсувати емоційний голод. Новим батькам доведеться показувати постійно, що її емоції й почуття дуже важливі. У цьому будинку сім’я готова приймати дівчинку або хлопчика радісним і сумним, сердитим і здивованим.

Один із важливих моментів – поділ почуттів, емоцій від поведінки дитини. Є дуже важливий момент, який прийомні батьки можуть показати вихованцю. Його суть у тому, що дитина й дорослий можуть відчувати різні емоції, і всі вони важливі. А ось поведінка – це зовсім інше, і вона не може бути якою завгодно. Іншими словами, якщо дитина дуже зла, то це важливо й на це потрібно звернути увагу, а ось поводитися вона не може так, щоб хтось постраждав. Цього потрібно буде вчити прийомних дітей, а може, і себе, дорослих, бо цього раніше не вчили.

У цьому допоможе називання почуття, присвоювання йому значення. Вчені довели, що такий спосіб допомагає зменшити силу емоції, наприклад, злості, страху. Так синхронізується робота обох півкуль головного мозку. Права півкуля під час сильної емоції активована, а ліва – вимкнена. Під час називання почуття вмикається ліва півкуля, що відповідає за слова й логіку. Це послаблює інтенсивність роботи правої півкулі, знижується емоційний накал. Прийомні батьки допоможуть дітям навчитися справлятися із собою, промовляючи вголос те, що зараз відбувається з дитиною.

Взагалі, добре б часто говорити з дитиною про свої і її почуття, у такий спосіб вчити розпізнавати їх. Можливо, доведеться почати так само, як це роблять із зовсім маленькими дітьми. Коли такий прийомний «малюк» сидить, насупившись, потрібно розповісти йому про те, який він зараз має вигляд і намагатися прояснити причину. Спочатку можна буде тільки вгадувати, як це й буває з дітьми до року, які не вміють говорити. Потім дитина, дізнавшись, як це називається, сама зможе розповісти іншим про свій стан.

Звичайно, це все може здатися складним завданням, але багато прийомних сімей пройшли цей шлях і успішно впоралися. Їм допомогли знання про те, що спочатку важлива прихильність, емоційний контакт, і тільки потім можна коректувати поведінку, а не навпаки. Коли стосунки з дорослим для дитини стануть значущими, прихильність почне «відростати», вона зможе передати свою безпеку в надійні руки, тоді почне звертати увагу на свої почуття.

ДЖЕРЕЛО