Чому повернули обов'язкове навчання кандидатів в усиновителі під час війни? Інтерв'ю з відомою експерткою Людмилою Волинець

– Пані Людмило, поясніть, чому повернули обов’язкове навчання кандидатів в усиновителі? Адже зараз ще йде війна і не завжди це є безпечним – збирати десь певну кількість людей…

– Так, нашу пропозицію щодо скасування обов’язкового навчання кандидатів в усиновителі не підтримав ні наш уряд, ні міжнародні експерти.

Загалом у світі є міжнародні рекомендації щодо призупинення усиновлення під час війни.

Це уроки, винесені ще з часів В’єтнамської війни 50-х років ХХ століття, коли дітей вивозили як сиріт, усиновлювали в інших країнах, а в’єтнамська сторона навіть і не знала, що цих дітей вивезли. Потім батьки цих дітей, які вижили, не могли їх знайти.

Саме тому міжнародна спільнота дійшла висновку, що не бажано усиновлювати, поки йде війна.

По перше, тому що є ризики усиновити дитину, яка не є сиротою. Адже не про всіх батьків зараз ми маємо точні дані. Тому усиновлювати можна лише дитину, стосовно якої достименно відомо, що батьків немає або вони відсторонені судом.

По друге, під час війни дуже важко визначити ресурсність кандидатів в усиновителі, їх спроможність цю дитину виховувати. Занадто багато змін відбувається в житті охочих усиновити. Інколи сама ідея усиновити дитину є відповіддю на стрес, а не усвідомленою готовністю. Саме тому навчання кандидатів – обов’язкове.

– Так, можна згадати, який спостерігався бум усиновлення на початку війни, коли всі хотіли прихистити, допомогти…

– То була реакція на жах, в який Україна потрапила за одну ніч. Побачивши страшні руйнування, загибель людей, постійні бомбардування, багато людей відчули природне бажання усиновити. Тоді мало хто замислювався, а чи зможе він стати усиновителем – стати матір’ю чи батьком для дитини, яку він до того не знав. І службам, і всім фахівцям соціального захисту дітей доводилося пояснювати: ми не радимо вам, не тому що ви “недостойні”, а тому що це надвідповідальна річ.

І не всі можуть виховувати усиновлених дітей. Далеко не всі. І уявлення про “яке щастя врятувати дитину” – це фантазії, які обертаються скасуванням усиновлення і стражданням дорослих і дитини.

Тому міжнародна спільнота говорить, що бажано під час війни не усиновлювати. І якщо вже це рішення підтвержене, то обов’язково треба навчати кандидатів, щоб пояснити їм труднощі та різні ймовірні етапи виховання та адаптації усиновленої дитини до родини і родини до дитини.

– А чат-бот «Дитина не сама», чи він допоміг виявити тих, хто дійсно бажає усиновити?

– У чат-боті «Дитина не сама» з початку війни зареєструвалося 22 тисячі охочих тимчасово прихистити дитину, а підтвердили намір узяти дитину – трохи більше 1,5 тисячі.

Спочатку люди дуже ображалися, що зареєструвалися, а нічого не відбулося. Потім сплинув час, люди пережили, переосмислили багато чого і дехто навіть зрозумів, що це була більшою мірою нервова реакція, ніж усвідомлене рішення.

– Ми постійно чули про те, що рф забирає наших дітей (останнє - вивіз дітей з будинку маляти на Херсонщині) і хоче їх навіть усиновити. Що відомо про це?

– Коли вже почалася війна, пропагандисти погрожували, що будуть усиновлювати наших дітей, які будуть на окупованій території.

Наразі жодного випадку усиновлення українських дітей в рф не відбулося. Правда, є випадки влаштування дітей під опіку. То і не дивно.

В росіі своїх 40 тисяч дітей виховуються в інтернатах, і ще додадуться нові через такі втрати дорослого населення рф.

Пропаганда рф “препарувала” тему дітей, як тільки могла. Згадайте розп’ятих хлопчиків, казки про торгівлю дітьми, продаж на органи, канібалізм тощо. Що тільки пропаганда не вигадувала!

Діти завжди були частиною гібридної війни, яку ворог використовував на всю потужність своєї хворої уяви.