Барбара Манзі про ситуацію в Україні: «Кількість тих, хто потребує гуманітарної допомоги, збільшилася»
Барбара Манзі, голова Управління ООН з координації гуманітарних питань в Україні, в інтерв'ю телеканалу "Україна" розповіла про наслідки блокування роботи гуманітарних місій і потреби мирних жителів Донбасу.
- Барбаро, яка зараз гуманітарна ситуація на Донбасі? Наскільки відрізняються потреби мирного населення порівняно з минулим роком?
- З початку року ми спостерігали черговий сплеск бойових дій, який викликав серйозні побоювання. З'явилися додаткові перешкоди для здійснення гуманітарної діяльності, зросла кількість постраждалих. І коли в процесі планування ми аналізуємо тенденцію 2016 року, що переходила також в 2017 рік, ми бачимо, що кількість людей, які потребують гуманітарної допомоги, на жаль, збільшилася, а не зменшилася, як ми сподівалися. Військові дії не вщухають, можливості проведення гуманітарної роботи зменшуються, більше людей потерпають. Криза посилюється і, як і раніше, розглядається, швидше, під політичним кутом, і з точки зору безпеки, а не в контексті її впливу на повсякденне життя громадян України по обидва боки від "лінії розмежування". І це дійсно сумна картина.
- Які, на вашу думку, наслідки блокування роботи гуманітарних місій, зокрема Гуманітарного штабу Ріната Ахметова, на непідконтрольній Україні території Донбасу?
- Той факт, що будь-яка гуманітарна організація не може надавати допомогу, вкрай негативний сам по собі, і має величезні наслідки для цивільного населення. Фонд Ріната Ахметова є одним з багатьох партнерів, які, на жаль, з часом зіткнулися з такими наслідками. Вони є основним постачальником гуманітарної допомоги на непідконтрольних уряду України територіях, і ми, безумовно, стурбовані долею багатьох людей, яким вони могли допомогти, і які залишилися без цієї допомоги. Ми вже стикалися з подібним на прикладі інших організацій, ще до ситуації з Фондом Ріната Ахметова, і це, в дійсності, одна з серйозних труднощів. Ми хочемо допомогти людям і перебуваємо там саме з цією метою. Ми не ставимо собі політичні цілі. Важливий навіть найменший внесок.
Ці люди дуже багато потерпають, а обстріли не припиняються. Якщо я не помиляюся, з початку року постраждали 27 шкіл. Багато людей загинули, залишилися без даху над головою, всього не перелічити. Ви напевно знаєте про ситуацію з водопостачанням, про ситуацію з опаленням, які для багатьох стали справжньою загрозою. І ми говоримо про території по обидва боки від "лінії розмежування". Йдеться про всіх українців, які живуть на території активних бойових дій. Незалежно від того, хто цю територію контролює. Можливість доставляти допомогу через "лінію розмежування", здатність перевозити необхідні продукти, можливість людей перетинати цю "лінію розмежування" – це одна проблема. Можливість надання допомоги на непідконтрольних уряду України територіях – це інша проблема. І ці проблеми накопичуються. Я запитую: чому люди повинні платити таку велику ціну в цьому конфлікті? І у мене немає відповіді.
- За останніми даними ООН, гуманітарної допомоги на Донбасі потребують 3,8 млн осіб. Наскільки важливо, щоб мирне населення отримувало гуманітарну допомогу?
- Давайте уявимо собі людину: матір з двома дітьми і хворим старим в родині. Не має значення, на підконтрольній чи непідконтрольній Україні території вони проживають. Ця людина залежить від гуманітарної допомоги з ряду причин. Або тому, що соціальні виплати і пенсії були припинені, або тому, що ті, хто надавав допомогу раніше, більше не можуть цього робити. Не можуть, бо їм в цьому перешкоджають де-факто влада або уряд України, або через блокаду, або тому що для продовження проектів не вистачає фінансування.
Ця мати і її діти голодуватимуть, вони втратять свою людську гідність, втратять надію. У найближчій перспективі батьки повинні щодня вирішувати, чи зможуть вони дістати їжу для своїх дітей, чи можуть діти піти до школи, чи можуть вони звернутися до лікарні, якщо захворіють, чи зможуть отримати ліки. І це питання повсякденного життя. На тлі обстрілів. Хіба це гуманно?
В кінцевому рахунку, чим більше людей, які не можуть задовольняти життєво важливі потреби, тим менше їх здатність конструктивно будувати майбутнє для України. Питання життя і смерті в довгостроковішій перспективі приводять до питання гідності, здатності людей думати про майбутнє. На яке вони мають право. Я думаю, що це комплексна проблема. І, знову-таки, ситуація має накопичувальний ефект. Люди голодують сьогодні, голодують завтра, післязавтра, їх здоров'я погіршується. Зараз вже трохи тепліше, але ще десять днів тому було дуже холодно. Люди, тим часом, живуть в зруйнованих будинках, без води, без опалення... І це в Європі.
