ua

«Ангелінка спочатку боялася виходити з кімнати». Історія усиновителів Євгенії та Максима Сєнцових (Друга частина)

13.11.2020

З усиновителями Максимом та Євгенією Сєнцовими з Чернігова програма «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» познайомилася завдяки соцмережам. Максим написав на нашу сторінку – прохав зняти з порталу Веронічку, бо вона щойно знайшла нову сім’ю. Щасливі батьки запостили фото з дівчинкою по дорозі додому, і ця новина швидко розповсюдилася у мережі.

https://sirotstvy.net/ua/news/new-veronichka-znayshla-novykh-bat%60kiv/

Програма «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» домовилася з батьками поспілкуватися через декілька місяців після періоду адаптації. Ось тоді виявилося, що Максим та Євгенія взяли у свою родину вже третю (!) сироту, анкету якої побачили на нашому порталі. Ще у 2018 році подружжя усиновило чотирирічну Ангеліну та дворічну Ніколь, маючи двох рідних синів! Подробиці життя дивовижної багатодітної родини Сєнцових з’ясовувала Анастасія Білоусова, фахівець програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!». Початок дивіться тут: https://sirotstvy.net/ua/real-life-stories/stories-of-children-and-families/mama-tato-treba-zabyraty-bil%60she-ditey-z-internativ-istoriya-usynovyteliv-maksyma-ta-evgeniyi-sentso/

ПЕРША ЗУСТРІЧ З ДІВЧАТКАМИ

«Перше відчуття, що це наші, з’явилося вже після перегляду відеоанкет дітей на порталі sirotstvy.net, – каже Євгенія Сєнцова, мама-усиновителька. – Але я знала: треба ще подивитися, намагалася себе відговорити від цієї справи. У нас і так двоє рідних. Передивлялася світлини інших діток на порталі, але постійно поверталася до анкети Ангеліни з Ніколь». «Я по відеоанкетах діток спочатку не дуже захопився, але сказав дружині: «Давай поїдемо, подивимося, а далі вирішимо, – згадує Максим Сєнцов, тато-усиновитель. – Під час першої зустрічі Ангеліна підійшла до мене, стала як солдатик і дивиться на мене. Вона стоїть переді мною, і я розумію, що відтепер у мене є доня. Ніколь тоді була на операції у Києві, і ми її навіть не бачили, а вже написали заяву на згоду забрати до себе обох дівчаток. Щоправда, потім, через тиждень, нам все ж таки довелося переписувати ще раз згоду, але для нас це були лише моменти очікування. Я відчував, що вони вже наші». «Коли ми побачили Ніколь, трошки були шоковані тим, яка ж вона маленька! – згадує мама. – У свої два рочки вона важила сім кілограмів і мала 72 сантиметрів зрісту! Вона виглядала, як піврічна дитина, а не дворічна. Директорка закладу ще дивувалася: «Таких діток, як Ніколь і Ангеліна, зазвичай тільки іноземці наважуються забирати. Серед українців ми таких сміливих батьків рідко зустрічаємо». Побажала нам усього найкращого, була дуже задоволена і потім приємно здивована, коли через два роки ми зателефонували щодо Веронічки».

ПОЯВА ТРЕТЬОЇ ДОНІ

Як ми вже писали, дворічну Вероніку подружжя Сєнцових побачили на Фейсбук-сторінці «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!». «Я зайшла подивитися, чи можливо там є дівчатка, які були в одній групі з нашою Ангеліною, – згадує мама. – Вони особливо запали мені в душу. Я спочатку хотіла просто їх пропіарити – розповсюдити інформацію серед своїх знайомих у Фейсбуці. В око впала анкета Вероніки. Вона зовні дуже схожа на нашу Ніколь. Не пройшло і місяця, як чоловік каже: «Нам же чотирьох діток вистачить?» І тоді я зрозуміла, що саме час розказати і про Вероніку». «Я просто пожартував, – додає Максим Сєнцов. – Але як кажуть, у кожному жарті є частина правди. Знаючи свою дружину, я відчував, що Ангеліна та Ніколь – це ще не все». До того ж з Веронікою нам вже було значно легше, бо ми пройшли «школу бойових дій» із Ангеліною та Ніколь. Тут і адаптація, і деривація – багато чого починає вилізати кожного дня. Але для нас тепер все це не стільки проблеми, а скоріше квест, який треба пройти.

До того ж, ми нарешті потрапили на навчальні курси для опікунів і багато почули цікавенького та корисного про дітей із закладів. Не зрозуміло було, як буде проходити побачення з дитиною під час карантину, тому ми зателефонували керівникові закладу, щоб нагадати про себе і попросили допомогти в організації зустрічі з Веронікою. Після онлайн-побачення не пройшло і тижня, як відбулося засідання міськвиконкому – і нам дозволили її забрати додому».

МОМЕНТИ АДАПТАЦІЇ СТАРШОЇ ДОЦІ

«Молодшим адаптуватися доволі легко, а ось чотирирічній Ангеліні вже трошки було складніше, – розповідає мама-усиновителька Євгенія Сєнцова. – Було багато моментів, на які спочатку ми не знали, як реагувати. Наприклад, Ангеліна категорично відмовлялася спати окремо, і перші дні засинала тільки з нами. Потім погодилася бути в кімнаті з братиком Сєвою, який молодше її на рік. Засинала біля нього у ліжечку. Добре, що ми багато читали і знали, що це просто адаптація. Далі виявилося, що Ангелінка боялася виходити з кімнати аж до ранку, поки Сєва не прокинеться. Коли бувало, що вона не витримувала, мокру піжамку складала біля дверей та знову лягала спати. І тепер ми ще долаємо її звичку чекати до ранку, навіть коли їй зле, аж поки хтось не прокинеться і не покличе нас у кімнату. Щодо Вероніки, то вона з самого початку нашої зустрічі була більш розвинута, ніж Ангеліна та Ніколь. Була активною, вміла гратися іграшками. Вона дуже швидко влилася у нашу родину, і здається, що завжди була і живе з нами зі свого народження».

ПОРАДИ МАЙБУТНІМ БАТЬКАМ

«Дуже важливий момент: не просто закохатися у фото чи відеоанкету на порталі, а побачити дитину в реальному житті, – радять Сєнцови. – Адже це «дві різниці» – онлайн та реальне життя. Вам треба придивлятися, як дитина говорить, ходить, реагує на вас та оточуючих. Які взагалі у неї реакції на те, що відбувається навколо. Це допоможе зрозуміти, як поводити себе і що робити у першу чергу. Дуже важливо відрізняти діток з алкогольним синдромом, яких дуже багато у закладах. Це допоможе не лякатися, а зрозуміти, як виховувати таку дитину, якою повинна бути поведінка батьків.

Детально про алкогольний синдром дітей, як його виявити і що робити – у відповідному семінарі за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=jSatlT9ETs4&t=44s

Не боятися діагнозів! Усі ці страшні назви, що вам нададуть у закладах, не завжди відповідають дійсності. Навіть якщо і підтвердився діагноз, це ще не вирок. Не треба сприймати усілякий діагноз як остаточний і невиліковний. Будь-яку хворобу можна ретельно обстежити, лікувати, а потім систематично проходити лікувальні або реабілітаційні курси.

Бажано відсікати усі плітки та жахливі історії про усиновлених діток, ліпше знайти час і пройти курси для усиновлювачів (опікунів, прийомних батьків). Це допоможе реально дивитися на абияку проблему з дітьми – як біологічними, так і рідними, і пройти цей квест виховання якнайкраще».