Андрій Курков про розвиток української літератури
Пане Андрію, розкажіть, будь ласка, на скільки є важливими є просування української літератури за кордон та роль у цьому недержавного сектору?
Просування української літератури як на Захід, так і на схід відіграє дуже важливу роль в сприйнятті самої незалежної України. Інтеграція країни в міжнародний контекст і простір відбувається завжди в три етапи. Перший – це культурна інтеграція, яка знімає страх і недовіру між народами. Саме тут велику роль відіграє література, через яку найосвіченіші представники інших країн – читачі – ознайомлюються як із сьогоденням, так і з історією та проблемами незнайомої раніше країни. У багатьох державах світу існують національні інституції, що просувають власну літературу за кордон саме з цією метою. Є національний центр книги у Франції, національне бюро книги в Латвії та ін. У нас держава не займається просуванням власної культури та, зокрема, літератури, хоча на покращення іміджу регулярно витрачається велика сума грошей. Тому лише за допомогою приватних фондів можна у нас проводити цю роботу. І я дуже радію, що «Розвиток України» присвячує цьому чимало зусиль і коштів.
Ви активно співпрацюєте з фондом «Розвиток України», нещодавно увійшли у Стипендіальну раду, нового напрямку грантової програми І3 - стипендії для письменників . Розкажіть про свій досвід стипендій для письменників, чи Ви самі отримували подібні гранти, над якими творами працювали і на скільки нагальним є відкриття такого напрямку?
Я отримував стипендії кілька разів і можу сказати, що саме перша з них – а то була стипендія-нагорода в Німеччині за перемогу в конкурсі імені Генріха Бьоля – відіграли дуже важливу для мене роль. Саме під час перебування в Вестфалії, де я жив у будинку Генріха Бьоля, я написав за 3 місяці роман «Приятель небіжчика» і почав писати кіносценарій за цим романом. Була можливість не тільки стовідсотково зосередитися на роботі над романом, але й спілкуватися з німцями та представниками еміграції, серед яких був і відомий дисидент Лев Копєлєв. Це спілкування мені допомогло зрозуміти, що я пишу не для себе особисто, а для читачів. І був час проаналізувати і свої попередні думки та прийти до нових висновків. Після того я отримував стипендію у Берліні, де також зміг добре попрацювати. Остання моя стипендія у Інсбруку була пов’язана як з творчістю, так і з викладанням літературної майстерності в університеті. Тож я мав можливість познайомити австрійських студентів не лише зі своїми творами, але й із творчістю моїх колег і взагалі з літературним процесом України.
Ви сказали, що завдяки стипендії, у Вас з’явилась можливість стовідсотково зосередитись на написанні творів. Розкажіть, будь ласка, що Вам потрібно для натхнення, в яких умовах легше писати?)
Робота над текстом вимагає зосередженості та відсутності проблем, які потребують негайного вирішення. Тут важливо бути незалежним в думках і незалежним фінансово. Бо якщо треба думати про хліб, то думки про заробіток будуть перемагати над думками, пов’язаними з творчими планами.
