Алла Сорока: «Наставник – це зв’язковий, який дає сироті шанс знайти себе в зовнішньому світі»

«Наставник – це зв’язковий, який дає сироті нитку, яка єднає його із зовнішнім світом, зі світом дорослих, дає йому шанс знайти себе в цьому світі, готує підлітка до самостійного дорослого життя», – вважає Алла Сорока, психолог-тренер, який взяв участь у недавньому навчанні потенційних наставників для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що перебувають в інтернатних установах.

– Наскільки, на вашу думку, є актуальним сам проект «Наставництво»?

– Проект дуже актуальний. Наставники необхідні приблизно 70% сиріт – така кількість сиріт віком від 12 до 17 років виховується в інтернатних установах. Діти цього віку мають досить мало шансів потрапити в сім’ї. У потенційних усиновителів та прийомних батьків стійкий стереотип: малюків виростимо, виховаємо й «перевиховаємо», а підлітків вже не «перевиховаємо». Так, ще й вік складний – перехідний період. А якщо дитина з особливими потребами (інвалідністю або затримкою психічного розвитку, наприклад), то шанси потрапити в сім’ю ще менші, ніж у його однолітків.

А підлітку поруч потрібен дорослий, той, хто заповнить ті його індивідуальні потреби, які підліток, що виховується в інтернаті, не має можливості заповнити у своєму колективі, потреби, які не зможе заповнити йому ні його колектив, ні вихователь, який теж працює з колективом дітей, а не з цією дитиною – індивідуально. Занадто багато дітей в інтернаті «навалюється» на одного педагога, і кожна дитина зі своїми індивідуальними особливостями, зі своїм рівнем розвитку, зі своїми потребами.

– Які, наприклад, найважливіші потреби підлітка може задовольнити наставник?

– Криза, через яку проходять діти в підлітковому віці, називається «кризою ідентифікації». Іншими словами, підліток шукає відповіді на запитання «Хто я?». Можна порівняти це з примірюванням одягу в магазині. Оточення пропонує мені моделі, а я приміряю і визначаю, де «моє», де «не моє».

Підліткові необхідно знайти і визначити, що означає бути жінкою (чоловіком), бути сестрою (братом), бути успішним, бути сином (дочкою), бути другом тощо. Щоб розібратися в цьому, важливо мати поруч приклади з життя.

Припустимо, якщо дитина росте в сім’ї, у неї є приклад батьків, вони ж – чоловік і жінка. У батьків є друзі, всі разом із сім’єю вони їздять у відпустку, зустрічаються з різними людьми. Таким чином, коло спілкування й дослідження в підлітка із сім’ї різноманітніше й ширше. Діти наслідують. Вони вчаться на прикладах тих дорослих, яким довіряють, які їм симпатичні, які їм подобаються.

У підлітка в інтернаті з оточенням дуже бідно, з довірою – теж. Наставник може дати підлітку «модель» поведінки, образ жінки (чоловіки). Він може дати йому пораду щодо того, як будувати стосунки з людьми.

З огляду на кризу підліткового віку, підліток повинен визначитися з тим, хто він. Припустимо, «який він» чоловік (жінка). Чоловік – це людина слова, дії, він поважає жінку, він захищає сім’ю й так далі. До цього образу прагнути хлопчик-підліток.

У підлітків в інтернаті ці образи, зразки для наслідування розмиті, часто – занадто романтичні, взяті з популярних «гарних» фільмів. Маючи поруч реального «свого» дорослого, наставника, дитина має більше шансів на соціалізацію в суспільстві.

Також у підлітковому віці висока потреба в соціальному рівні спілкування. Наприклад, образили людину. Це вдарило по її самооцінці. Вона хоче зняти напругу, хоче почути, що вона краща, ніж наговорив їй кривдник. Вона ділиться з іншою людиною, якій довіряє, з тим, хто поруч, хто може її заспокоїти. Й ображеному стає легше.

Підліток, який виховується в інтернаті, де практично у всіх дітей є трагічний досвід, здобутий ще у своїх сім’ях, не має такої можливості. Там внутрішнє напруження є практично у всіх дітей, у всіх занижена самооцінка, комплекс знедолених. Бажання зняти напругу залишається незадоволеним. Отже, напруга всередині дитини, що перебуває в цьому великому колективі, де поруч лише один дорослий (вихователь), якого «на всіх не вистачає», зростає. Вона накопичується.

Злість, гнів, образу на несправедливість «інтернатні» діти часто вихлюпують в агресивній поведінці: це може бути брутальна поведінка з педагогами, можуть бути й бійки, можуть бути і крадіжки, може бути і вживання алкоголю. Таким чином, молода людина прагне самоствердитися, можливо, підвищити свою самооцінку.

– Яких цілей можна досягти в процесі реалізації проекту «Наставництво»?

– Можна дати дитині, яка виховується в інтернаті, можливість побудувати довірчі стосунки зі своїм «персональним» дорослим, котрий, як ми вже говорили, потрібен кожній дитині.

Посил педагогіки радянських часів про те, що дитині-сироті краще рости в колективі, як показали роки такої практики, був помилковим. «Інтернатські» діти виростають не соціалізованими здебільшого, з низькою самооцінкою й багато чого не вміють. Не вміють найнеобхіднішого в повсякденному житті. Наприклад, для багатьох із колишніх вихованців інтернатів похід в установи для оформлення якихось документів може виявитися непереборною перешкодою. Підліткам, які виховуються поза родиною, потрібна людина, яка навчить їх долати такі перешкоди, приймати самостійні рішення.

Наставник – це та людина, якій підліток довіряє, яка може дати дитині відчуття безпеки і прийняття самої себе такою, якою вона є.

Наставник – це дзеркало для підлітка. Коли ми хочемо дізнатися, який ми маємо вигляд, ми дивимося в дзеркало. Коли ми хочемо розібратися в собі, ми теж «дивимося в дзеркало» – розмовляємо з близькими людьми, щоб дізнатися, як ми «віддзеркалюємося» в їхніх очах, слухаємо їхню оцінку. Нам важливо побачити себе з боку, щоб зрозуміти, що в нас «так», а що «не так». Наставник для підлітка – це те «дзеркало», «дивлячись» у яке, дитина відповідає собі на запитання: «Яка я?», «Яке моє місце в цьому світі?», «Що мені потрібно в собі змінити?»

В інтернаті в підлітка немає такого «дзеркала», дивлячись у яке він би об’єктивно віддзеркалювався в ньому і приймав необхідні рішення. «Віддзеркалення» лише в колективі таких самих, як і він, – це віддзеркалення в кривому дзеркалі – в очах таких самих знедолених, як і він. Таке «віддзеркалення» не дає підлітку можливості відповісти на питання «Хто я такий?» і зрозуміти «Що зі мною не так?»

– Як може наставник, який буде і «дзеркалом», і зразком для наслідування, вплинути на долю сироти?

– Наставник же може показати дитині її сильні сторони, зміцнити її віру в себе, виявити в неї ті здібності, про які дитина й не підозрювала і в такий спосіб налаштувати дитину на вибір професії. А це може стимулювати дитину до того, щоб «підтягнутися» в навчанні для того, щоб спробувати вступити, наприклад, до технікуму, де вона зможе здобути  ту професію, до якої, за спостереженням наставника, має певну схильність і до якої лежить її душа, а не просто піти в те ПТУ, де зарезервовані місця для випускників його інтернату, куди всіх «інтернатських» і так зарахують незалежно від успіхів навчання, результатів ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання). Це не самостійний вибір, це рішення за підлітка, тобто це не дає сиротам стимулу поліпшити свої результати в навчанні.

Проект «Наставництво» покликаний вирішити цю проблему: підготувати наставників для підлітків, які виходять у доросле життя з такою досить закритої системи, як інтернат. Наставник – це зв’язковий, який дає сироті нитку, що єднає її із зовнішнім світом, зі світом дорослих, дає йому шанс знайти себе в цьому світі, готує підлітка до самостійного дорослого життя.

– До яких ситуацій, які можуть виникати у взаєминах із підлітками-сиротами, ви готували наставників на тренінгу?

– Програма розрахована на те, щоб навчити наставника, як побудувати довірчі стосунки з дитиною, що має негативний досвід, який складно «перетравити». Ми пояснюємо майбутнім наставникам, що вони йдуть до дитини з накопиченим негативом, яка живе в постійній напрузі. Підліток вихлюпне на них накопичену напругу – це може бути і грубість, і злість. І все це вони візьмуть на себе. І це не може не позначитися на їхньому власному внутрішньому стані. Але наставники не повинні думати, що у такий спосіб дитина намагається образити їх особисто. Говорячи якісь неприємні речі наставнику, дитина просто вихлюпує на «персонального» дорослого, який нарешті з’явився поруч із нею, все те, що накопичилося в неї всередині. Наставник не повинен сприймати все це на свій рахунок і збирати образи: «Я до тебе приїхала, а ти зі мною так робиш».

Програма також включає в себе курс із вікової психології. Наставники повинні розуміти, які вікові особливості дитини, з якою спілкуються. Наставник повинен бути готовий і до того, що підлітки з неблагополучних сімей навіть віком 10–11 років найчастіше вже «щось знають» і про сексуальне життя. І йому, можливо, доведеться обговорювати з дитиною й ці теми, якщо вона їх торкнеться.

Головне завдання наставника – насамперед, побудувати довірчі стосунки, зняти внутрішнє напруження в сироти і водночас не «вигоріти» емоційно, залишитися поруч із цим підлітком. У цьому процесі бере участь не тільки один наставник, за ним стоїть команда фахівців і координатор, завдання яких підтримувати наставника.

– Чи моделювалися на тренінгу якісь можливі «пікові» ситуації у взаєминах наставника й підлітка з інтернату?

– Група працювала на випередження: моделювалися ті ситуації, з якими наставники можуть зіткнутися. Брали участь у тренінгу виключно люди з високою мотивацією, тому вони, розуміючи, що ситуацій у супроводі підлітка з інтернату може виникати безліч і все передбачити неможливо, ставили багато запитань, намагаючись підготуватися до найбільшого числа можливих варіантів. Хочу зазначити, що абсолютно всі в процесі тренінгу активно працювали над собою: виробляли й коректували свою лінію поведінки у взаєминах із підлітком.

У межах тренінгу проходили рольові ігри, де моделювалися різні ситуації з дітьми, у кожного з яких була своя (іноді досить трагічна) історія. Завоювати довіру такої дитини не просто. Наставник має розуміти, що підліток може маніпулювати ним, іноді його поведінку складно зрозуміти, особливо якщо до цього в наставника не було досвіду спілкування з дітьми, які пережили травму. Одна із ситуацій на тренінгу мала на меті виробити стратегію спілкування з дитиною, водночас не піддаватися на її маніпуляції, і зберегти стосунки з підопічним. Не відкинути підлітка, не навісити після конфлікту на нього ярлик «не піддається», не навісити на себе ярлик «Я не годжуся в наставники», не опустити руки – «Я не справляюся, дитина мене не сприймає».

Ми налаштовували наставників на те, що, щоб побудувати довірчі стосунки з дитиною з інтернату, потрібне терпіння. Рівень довіри визначає сама дитина, ви станете їй другом і радником тоді, коли дитина зважиться вам довіряти. Потрібно працювати над тим, щоб між вами виникла довіру. Посил «на довіру» має виходити від наставника.

– А як не піддатися маніпуляції? Розкажіть докладніше про цей момент тренінгу. Гадаю, такий досвід буде корисний не тільки для наставників, а і для батьків.

– Рольова гра виглядала так: дівчинка з інтернату переконувала наставницю, яка здалася їй заможною жінкою, що їй вкрай потрібен мобільний телефон. Вона спочатку натякала: мовляв, чому б наставниці не купити його для неї, раз вона хоче бути їй другом. Потім дівчина стала більш наполегливою: вона маніпулювала, лякаючи наставницю тим, що може заробити на телефон проституцією. Наставниця намагалася триматися, тиск був досить сильним. Готового універсального рецепта тут немає: наставник може й купити телефон підопічному, а може підказати підліткові інший вихід. Питання лише в тому, що буде після того, коли він купить телефон. Як після цього буде сприймати його підліток? Чи буде це сприяти виникненню довіри між ними, або ці стосунки буду споживчими?

Перше, що може спасти на думку наставнику, – бажання прочитати мораль дівчині, що вимагала телефон: мовляв, не роби так. Але дівчинка може вас просто проігнорувати. Підліток, якого супроводжує наставник, чутиме дорослого рівно настільки, наскільки він пустив його у своє життя. Потрібно розуміти, що наставник може впливати на підлітка настільки, наскільки він дозволить їй це сам. Він сам господар свого життя. І їм потрібно буде «якось жити» з цим вибором підлітка.

Хай що говорить наставниця цій дівчинці, вона має бути готова до того, що дівчинка може прийняти своє рішення й таки переспати з кимось за гроші, щоб купити собі цей телефон.

А Наставник може вирішити, що марно бути поруч із цим підлітком, що він – поганий педагог. Мовляв, я не доніс прописних істин, не допоміг зробити правильний вибір, не зупинив, не вберіг від хибного вчинку…

Наставнику потрібно бути готовим до будь-якого сценарію. Але, звичайно, його призначення в тому, щоб спробувати вчасно переконати підлітка. Сказати, наприклад, щоб дівчина не будувала ілюзії щодо свого «бізнес-плану». Вона може здобути потрібну суму, а може й не здобути. Але точно здобуде погану славу, яка буде потім переслідувати її довгі роки. Може «здобути» захворювання й не бажану вагітність. Водночас необхідно запропонувати підлітку інший вихід. Важливо знайти необхідні слова, показати підлітку, що він вам небайдужий.

Потенційна наставниця, учасниця цієї рольової гри, витримала тиск, але зізналася, що це було нелегко. Жінка дуже обережно переконувала дівчину. Вона м’яко розповіла їй про наслідки: про те, що все може статися не так, як підліток малює собі це у своїй уяві, і запропонувала сироті інший спосіб заробітку. Дізнавшись, що дівчині подобається вишивати, пообіцяла привезти їй бісер і креслення. Пояснила, що дівчинка зможе вишити картину, а наставник допоможе їй її продати. Дівчинка погодилася. Наставниці вдалося не піддатися на маніпуляцію і зберегти стосунки. Між ними з’явилася «нитка» взаєморозуміння, вони почали взаємодіяти. У цій змодельованої ситуації з’явилася надія на те, що дівчина не зробить того, що мала намір зробити.

– Яку мотивацію ви спостерігали в учасників тренінгу?

– У тренінгу брали участь вісім жінок. І, звичайно, запитання «Навіщо це вам?» ставили їм із перших хвилин нашого знайомства. Відповіді були чесними. Хтось їздив в інтернати за родом своєї діяльності й давно дійшов висновку про необхідність такого спілкування з підлітками, хтось зіткнувся з цією проблемою випадково. А хтось був далекий від цих проблем, але, почувши про проект, зацікавився, як то кажуть, «тема зачепила». Ми дослідили всі види мотивації. У процесі докладних обговорень пояснили, що ті, у кого мотивація суто емоційна, мають бути готові до того, що, найімовірніше, вони її не задовольнять. Майбутні наставники повинні зважувати свої сили – тут потрібен тверезий підхід.

Під час обговорень учасники тренінгу «переварювали» свій особистий досвід, ділилися своїми особистими сімейними історіями. Тренінг дав можливість учасникам проаналізувати свою власну поведінку у взаєминах зі членами своєї сім’ї, дав можливість подивитися на своє життя і з боку. І багато хто після закінчення тренінгу сказали: «У нас чудові батьки. Повна сім’я – це вже подарунок».

ДЖЕРЕЛО