Алла Кіріяк: «Ми вітаємо появу нового документа, який визначає конкретику та основні індикатори якісного супроводження»

11 серпня цього року наказом Міністерства соціальної політики України №1307 був затверджений Державний стандарт соціального супроводу сімей, у яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування.

З цього приводу портал «Сирітству – ні!» звернувся з питаннями до начальника Служби у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації Алли Кіріяк.
 
– Чим новий документ допоможе в роботі службам у справах дітей та центрам соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді?

– Порядок здійснення соціального супроводження прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, що був затверджений раніше, – це загальне розуміння процесу, те, як усе повинно відбуватися. Але в деяких моментах не було конкретики: що ми вкладаємо в ту чи іншу послугу, яка надається сім’ї, що ми вкладаємо в надання допомоги, у реагування на потреби дитини, сім’ї тощо. Кожен із суб’єктів сприймав це достатньо суб’єктивно, так би мовити, на власний розсуд.

І в деяких випадках, якщо служба у справах дітей була не згодна з тим, що для родини було зроблено все необхідне, то довести це було фактично неможливо, тому що в кожного свій рівень професійного розвитку, своє бачення та підхід. А якщо говорити об’єктивно, то професійний рівень працівників, які супроводжують такі сім’ї, у деяких випадках є недостатнім. Адже, по-перше, існує плинність кадрів – люди приходять і йдуть, – по-друге, на мою думку, працівників не навчають належним чином, не завжди на місцях здійснюється супервізія та моніторинг, передбачені Порядком здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу.

Крім того, навчити можна, власне, багато чому й багато кого, але в цій сфері найкращий учитель – це досвід. Чим більше досвіду у фахівця, чим більше практичних ситуацій та успішних історій подолання проблемних питань, тим ефективніша його робота, адже це така сфера, де кожна родина, кожна дитина індивідуальна, у кожної – свій шлях, у кожної дитини своя соціальна історія, свої поведінкові прояви, своє реагування на ту чи іншу ситуацію, тому підхід не може бути стандартним, однаковим. Те, що спрацьовує в одних, не спрацьовує в інших. І саме досвід дає це розуміння й пошук шляхів розв’язання ситуації. Це що стосується того, що було.

– Що нового вніс цей наказ у порядок здійснення супроводу?

– Чинний Порядок здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу передбачає здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. Що нового в цьому державному стандарті? Особисто я, як фахівець, який працює в цій сфері більше ніж 10 років, завжди говорила про те, що вкрай необхідно супроводжувати й опікунські сім’ї. І не тільки ті, які не перебувають у родинних стосунках із дитиною, а всі сім’ї, що створюються, тобто супровід у період адаптації має бути обов’язковим.

Новий державний стандарт передбачає здійснення соціального супроводу опікунської сім’ї протягом першого року її функціонування й останній рік, перед виходом дитини з сім’ї, а також за поданням відповідної служби у справах дітей у разі потреби. Дуже добре, що саме це передбачено цим державним стандартом. Це ключова відмінність.

Пояснюю. Як правило, опіка надається тим громадянам, які перебувають у родинних стосунках. У нас 95% випадків – це родинні стосунки, і тільки 5% людей, котрі беруть дітей під опіку, не є її родичами. Наведу такий приклад: дитину бере під опіку її тітка, яка жила в іншому місті та не бачилася з нею часто, але вона не може віддати в інтернат дитину свої сестри чи брата й приймає рішення опікуватися нею. Якщо ця дитина в підлітковому віці, то одні родинні стосунки ситуацію не врятують, бо ми знаємо, що підлітковий вік є складним навіть у біологічних сім’ях, у благополучних, повноцінних родинах… Якщо дитина осиротіла внаслідок смерті батьків чи внаслідок позбавлення їх батьківських прав, ця дитина вже травмована. Тому надання допомоги опікуну/піклувальнику, якщо це навіть бабуся, тітка, дядько, хрещений, та дитині є необхідним, особливо в перший адаптаційний рік. І дуже важливо, що це передбачено тепер стандартами.

– У чому ще є позитивні моменти в установленні стандартів?

– Тепер є вже конкретика. Описані етапи, збір інформації про дитину, це те, що є невід’ємним, тому що з досвіду знаю, як можуть супроводжуватися сім’ї. Є рішення про створення прийомної сім’ї, є наказ про взяття під супровід і часто є формальний підхід. Як правило, це починалося та закінчувалося веденням якоїсь документації для звітності, для того, «щоб була».

А зараз є все: конкретно визначені основні дії та заходи, що становлять зміст соціальної послуги соціального супроводу сімей, у яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування (додаток 1 до Державного стандарту) та показники якості соціального супроводу сімей, у яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування (додаток 2 до Державного стандарту), де чітко зазначено, що конкретно має бути в рамках цього супроводу.

Є документальна частина й практична частина, і реагування, і залучення батьків до освітніх заходів, тому що прийомні батьки, батьки-вихователі мають професійно здійснювати свої функції й володіти певними знаннями щодо вікових, психологічних особливостей дітей та шляхів подолання труднощів, які виникають у процесі виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Так, це сім’я, у якої передусім має бути любов до дітей, турбота, піклування. Але ми усвідомлюємо, що іноді самої любові не достатньо. Іноді без знань з любов’ю можна зайти в глухий кут. Тому психологічна підтримка прийомних батьків, батьків-вихователів, опікунів, піклувальників щодо розвитку та виховання дітей шляхом залучення їх до участі в тренінгах, лекціях, групах підтримки, інших заходах, їх постійна самоосвіта – це те, що передбачено даним стандартом. Головним суб’єктом – надавачем соціальної послуги соціального супроводу – є центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Саме вони спільно з іншими суб’єктами зобов’язані забезпечувати такі освітні заходи, як залучення батьків до лекцій, до тренінгів. Це також є перевагою цього стандарту. Це те, чого не було раніше.

– Наявність стандартів буде стимулювати й самих працівників до підвищення свого рівня, до обміну досвідом, участі в освітніх заходах?

– Безумовно, по-перше, це буде їх стимулювати до саморозвитку, до підвищення професійного рівня, тому що, як правило, організація проведення таких заходів і участь самих батьків у них передбачає присутність соціального працівника. Інша справа, як це все буде реалізовуватися на практиці. Мене турбує, як будуть здійснювати супровід у віддалених районах, де психологів не знайти або може бути лише один психолог у районному відділі освіти. А ми розуміємо, що в більшості випадків супровід базується на педагогіці та психології, на знаннях, розумінні етапів розвитку дитини, етапів адаптації в сім’ї, реагування на якісь ситуації. Але я сподіваюся на те, що зараз є достатньо багато можливостей дистанційного онлайн-навчання, у тому числі різні вебінари. Дуже сподіваюся, ми також будемо скеровувати цей процес. Хоча служба у справах дітей не є надавачем соціальної послуги соціального супроводу, але так чи інакше, коли в прийомній сім’ї, у дитячому будинку сімейного типу чи в родині опікуна щось пішло не так, то інформацію обов’язково має отримати наша служба.

– Виходить, що вимоги до соціальних працівників зростають. А цей наказ чимось допоможе їм у роботі?

– Так. Цей наказ, я вважаю, полегшить соціальним працівникам і центрам соціальних служб саму процедуру соціального супроводу. Там вказано, що до здійснення соціального супроводу таких сімей можуть залучатися установи, організації незалежно від форм власності. Знову ж, це стосується великих міст, де працюють громадські організації, благодійні фонди. Адже у віддалених районах із цим складніше. Наприклад, у селі, що знаходиться за 60 кілометрів від районного центру, є одна прийомна сім’я. Відстань ускладнює присутність на тренінгу, який проводиться в районному центрі, цих прийомних батьків. Але я покладаю надію на вебінари та скайп-конференції, і ми будемо це якимось чином впроваджувати. І це цілком можливо, тому що навіть у віддалених селах у переважної більшості сімей є комп’ютери, є підключення до Інтернету, тобто засоби комунікації там існують. Тож є можливість для навчання. У зручний для батьків час по скайп-конференції іде підключення, і ось, будь ласка, тренер на зв’язку. Наприклад, соціальний працівник проводить тематичний тренінг на запит батьків.

Головне – впровадити цей стандарт, систематизувати, а далі здійснювати моніторинг його дотримання. Було б бажання.

– Оскільки суб’єктом надання соціального супроводу є центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, як цей наказ стосується служби у справах дітей? Яку участь у провадженні цих стандартів візьме ваша служба?

– Об’єкти, з якими працюємо ми й центри, одні й ті ж: ДБСТ, ПС, опікунські сім’ї. Центри соціальних служб – наші незамінні партнери. Від того, як якісно вони будуть здійснювати соціальний супровід залежить наш спільний результат. То, звичайно, ми вітаємо появу нового документа, який визначає конкретику та основні індикатори якісного супроводження.

Служба у справах дітей здійснює контроль за функціонуванням прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, родини опікуна. Цей контроль також передбачає всебічне вивчення ситуації в такій сім’ї, якщо батьки чи ті, хто замінив дитині батьків, мають труднощі у вихованні дитини. Завдяки наказу з’явився механізм внутрішнього та зовнішнього оцінювання дотримання стандартів соціального супроводу.

Якщо в сім’ї є проблеми й вона з ними самотужки не може впоратися, звичайно, соціальні служби повинні вчасно інформувати нас. А якщо виникають несприятливі умови в сім’ї й дитина потрапляє в інтернат, це також є індикатором того, що цей супровід здійснюється неякісно.

– А що дає цей наказ для дотримання прав дітей?

– Супровід – це насамперед не тільки надання допомоги прийомним батькам, батькам-вихователям, опікунам у подоланні якихось труднощів, це не тільки посередництво між державними органами й батьками, це ще й контроль за дотриманням прав дітей.

У цьому державному стандарті чітко визначена періодичність відвідувань: щотижня протягом першого місяця функціонування, наступні три місяці – кожні два тижні, надалі – протягом першого року не менше ніж один раз на місяць. Протягом першого року функціонування сімей, до яких влаштовано дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, фахівець має право на відвідування таких сімей без попередження заздалегідь не менше трьох разів на рік, аби подивитися, чи все там добре з дитиною.