«Аби від голоду не вмерти». Історія пенсіонерки з Ясинуватського району

Для жителів сірої зони на Донбасі світ став сірим три роки тому. Війна якщо не прокотилася убивчим колесом домівками і життями людей, то як мінімум зачепила їх, змусила забути звичний спосіб життя, не думати про майбутнє, не будувати планів, а тільки виживати. За три роки у свідомості людей оселилася і зміцніла впевненість у тому, що сподіватися у важкий час немає на кого. Кожен сам за себе і виживає як може.

НЕ ДОКРИЧИШСЯ. У селах Ясинуватського району жителі думали так доти, поки вперше не побачили вантажівку Гуманітарного штабу Ріната Ахметова з пакетами продуктів. Які роздавали людям похилого віку, сім’ям із немовлятами, наляканими постійними вибухами поблизу, інвалідам, які не здатні навіть вийти за хвіртку будинку, не кажучи вже про похід до магазину. Волонтери просили повідомити, у яких будинках залишилися люди, яким потрібна допомога. Односельці приводили, показували, заспокоювали людей, які не могли повірити, що хтось прийде й допоможе.

«Магазин наш закрився ще влітку 2014 року, господар просто поїхав. Звичайно, людину можна зрозуміти, у нього сім’я й самому жити хочеться. У нас вибухи прямо під вікнами були… Та чому були, досі слухаємо, як увечері починається «перекличка». Діти вже не здригаються, звикли. Люди похилого віку бояться. А продуктів у нас немає, доводиться ходити до магазину далеко, кілометрів п’ять», – говорить 85-річна мешканка Ясинуватського району Раїса Ягодкіна.

Для старої жінок, яка погано ходить і насилу пересувається вдома, залишитися без продуктів і можливості їх отримати означає вірну смерть від голоду. Найближчі сусіди давно виїхали, ті що залишилися, живуть за три будинки від Раїси Петрівни. Не докричишся, не докличешся.

«Два роки тому в нас тут так стріляли страшно, що я думала: все, кінець. У підвал не спустилася, як із такими ногами хворими спустишся? Лягла на ліжко й чекала, влучить у будинок, або не влучить. Тільки осколками побило стіни та город переорало. Але всі осколки я зібрала абияк і викинула. Від долі не втечеш. Мабуть, не судилося мені від снарядів померти. Аби тільки не від голоду».

БАДИЛЛЯ Й МОРКВА. Який вигляд має болісна смерть від голоду Раїса Петрівна знає добре – бачила під час Другої світової війни. Завжди в неї був запас їжі в домі, але і він закінчився. «Два роки тому стало страшно. Вдома ні крихітки хліба, нічого. Валялися в мене крихітні морквини підв’ялі, то я їх їла кілька днів. Бадилля буряків їла, – каже пенсіонерка. І стає страшно за те, що в XXI столітті таке можливо. – А потім прибігли сусіди, сказали, що привезли й роздають їжу від Штабу Ріната Ахметова. Я мало не заплакала – не зможу ж дійти! Але виявилося, що можна паспорт сусідам дати, вони все оформлять і принесуть. Притягли мені такий пакет величезний, сказали, згодом ще такий самий буде. Вже як мені погано не було – я слабка така була, а довелося встати й коржів напекти. Низький уклін моїм рятівникам!».

Продуктові набори Гумштабу, як зізнаються мешканці сірої зони, часто єдині засоби прогодуватися. Адже в селах у лінії розмежування, де видно й чути війну, підприємці не поспішають відкривати торгові точки. З початку своєї роботи Гуманітарний штаб Ріната Ахметова видав з обох боків лінії розмежування більш 11,7 млн продуктових наборів.

ДЖЕРЕЛО: щоденна газета «Сегодня», 14.04.2017