ua

9-річну Лізу з Українська, яка дивом вижила під час вибуху газу, вирішила вдочерити сім’я переселенців – ЗМІ

09.05.2016

15 січня у місті Українськ Донецької області в результаті вибуху побутового газу обвалився під’їзд п’ятиповерхового будинку. Будинок не був газифікований, і мешканці готували їжу за допомогою газових балонів. Вибух був такої сили, що верхні поверхи звалилися на нижні: без житла залишилися 18 сімей. Це сталося о пів на десяту ранку, коли майже всі мешканці розійшлися хто на роботу, хто у справах. Газовий балон вибухнув на четвертому поверсі у квартирі, у якій було дві жінки і троє дітей.

«Мене затиснуло між стіною й диваном, я чула, як плакав п’ятимісячний братик. Потім він затих…»

Уже після трагедії співробітники Красноармійського відділу поліції встановили: того ранку господиня квартири 32-річна Ірина Проніна, мати трьох дітей, розпивала спиртне разом зі своєю 20-річною приятелькою. Напередодні ввечері у квартиру Проніної принесли газовий балон, який, судячи з усього, розгерметизувався. Будучи напідпитку, жінки не почули запах газу, і, коли Ірина, зайшовши на кухню, запалила сірник, пролунав вибух…

Рятувальники, які прибули на місце події, упродовж години витягли з-під завалів господиню квартири, її подругу і старшу дочку Лізу. Двох молодших діток вдалося розкопати лише до обіду. П’ятимісячного Костю розчавило бетонною плитою. П’ятирічна Аліна, що була була поряд із братиком, дістала травми, несумісні з життям, і померла дорогою до лікарні.

Двох жінок і дев’ятирічну дівчинку, що вижили під завалами, санавіацією доставили у Краматорськ, в опікове відділення лікарні № 3. У них діагностували глибокі, до кістки, рани від опіків. Постраждалих рятували найкращі фахівці, а штаб Ріната Ахметова забезпечив усіма необхідними препаратами. В Ірини розвинулася опікова хвороба, жінка могла дихати тільки за допомогою кисневої маски. Незважаючи на всі зусилля лікарів, через сім днів Ірина померла.

Почувши про смерть жінки, жителі Краматорська кинулися підтримувати Лізу, яка залишилася круглою сиротою. Люди приносили дитині одяг, книжки, іграшки, забили продуктами два лікарняні холодильники. Тим часом стан дівчинки залишався важким, у неї були сильно обпалені обличчя й кінцівки. Спершу лікарі побоювалися робити будь-які прогнози, але, на щастя, маленька пацієнтка поступово почала видужувати.

– Коли стався хлопок, тобто вибух, я загорілася, – розповідала журналістам Ліза. – Але була притомна і все бачила. Підлога провалилася, мене затиснуло між диваном і шматком стіни. Я намагалася дихати, було дуже важко. Чула, як плакав мій братик. Потім він затих… Я кричала: «Рятуйте! Допоможіть!», кликала маму й сестричку, але ніхто не відповідав… Зараз сильно болять руки і права нога. Коли мене витягали з-під завалів, її мало не відірвало.

Життя Лізи врятувало те, що в момент вибуху вона сиділа на дивані в залі (молодші дітки перебували в дитячій кімнаті). Перекинувшись, диван прикрив дівчинку від бетонних перекриттів і цегли, які падали зверху. У Лізи є родичі – дідусь і дві тітки (батько дівчинки помер ще до її народження). Однак у лікарні біля Лізи по черзі чергували її класний керівник і завуч.

– Родичі заявили, що зайняті організацією похорону, – згадує завуч школи № 13 міста Українська Ольга Черняк. – Але, наскільки я знаю, турботи про похорон повністю взяла на себе міськрада. Коли я зв’язалася з Лізиною тіткою й попросила її змінити нас хоча б на одну ніч, жінка приїхала в лікарню і… залишила замість себе 11-річну дочку. До речі, під час транспортування у Краматорськ Лізу супроводжували не родичі, а наші педагоги.

Загалом, допомоги від родини дівчинки не було. Ми з класним керівником носили Лізу на руках на перев’язки, втішали її. За весь час, що я провела в лікарні, родичі жодного разу не відвідали дівчинку. Ми всією школою купували для Лізи предмети першої необхідності, одяг, продукти, а українські військові доставляли всі ці пакети із Селидового до Краматорська.

«Напевно, мені потрібно виїхати від вас, щоб врятувати дідуся. Я відчуваю себе такою винуватою…»

– У лютому мої колеги, які регулярно привозили Лізі ліки, повідомили тривожну новину: дівчинку скоро будуть виписувати з лікарні, а родичі ніяк не оформлять опіку, – говорить керівник програми «Сирітству – ні!» благодійного фонду Ріната Ахметова Дар’я Касьянова. – Ми не могли залишитися осторонь і зв’язалися з місцевою службою у справах дітей. З’ясувалося, що опікуном сироти готовий стати її дідусь. Але є проблема: він хоче, щоб Ліза проживала в сім’ї однієї з його дочок, тобто в сестри загиблої Ірини. Однак обидві Лізині тітки нещасливі. Зараз вирішують питання про позбавлення однієї з жінок батьківських прав: вона часто випиває й не стежить за дітьми.

– До трагедії дідусь практично не спілкувався з Лізою, – уточнює начальник Служби у справах дітей Селидівської міськради (адміністративно Українськ підпорядковується Селидовому) Любов Сузіна. – Нещодавно 62-річний чоловік одружився вдруге, у нього підростає трирічний синочок. Як я зрозуміла, молода дружина дідуся не хоче, щоб Ліза проживала з ними. Коли дідусь із дружиною прийшли до мене писати заяву на оформлення опіки, жінка дуже нервувала. «Ви розводите мене з чоловіком! – кричала вона. – Якщо він забере Лізу, я з дитиною буду жити окремо». Дідусь двічі виводив дружину в коридор, заспокоював. Ось чому він наполягає, щоб внучка проживала в однієї із його дочок.

Що ж до сестер загиблої Ірини, то перша не справляється з вихованням власних дітей, а друга, як і її чоловік, ніде не працює. Крім того, медперсонал лікарні був обурений поведінкою родичів Лізи: вони не дбали про дівчинку, не телефонували їй по кілька тижнів. Починаючи з кінця березня, коли лікування закінчилося, дідусь або тітки могли в будь-яку хвилину забрати Лізу додому. Однак не зробили цього… Як може опікун проживати окремо від дитини? Закон не дозволяє подібних викрутасів. До речі, дідусь не пустив наших фахівців у квартиру, щоб вони могли скласти акт обстеження його житлових умов. З цих причин ми відмовили родичам у праві опіки над дівчинкою.

Дідусь і тітки навіть не повідомили Лізі про смерть її мами, братика й сестрички. Це зробили чужі люди… За законом, якщо осиротілу дитини не забирають родичі, її тимчасово поміщають у притулок. Ліза провела там один день, і в неї була істерика. Стало ясно, що залишати дівчинку у притулку поки не можна, і її повернули в лікарню.

– Ми вирішили терміново шукати для Лізи прийомну сім’ю, – продовжує Дарина Касьянова. – На наше прохання тележурналісти зняли сюжет про дівчинку. Ролик побачила подружня пара переселенців із Донецька (зараз сім’я проживає в Маріуполі). Вони давно хотіли усиновити знедолену дитину. Необхідні для цього документи зібрали ще три місяці тому. Це прекрасна, інтелігентна пара, виховують сина й дочку. Подружжя приїхало до Краматорська, познайомилися з Лізою. Після цього соцпрацівники у присутності медиків запитали дівчинку: «Ти хотіла б жити в цій родині?», «Дуже!» – відповіла Ліза.

Минулого тижня сімейна пара забрала дівчинку з лікарні, хоча процес удочеріння офіційно поки не завершено (це тривала процедура). Щоб усе було за законом, оформили тимчасову опіку. У новій родині діти тепло прийняли Лізу, перші дні ходили за нею по п’ятах: «Що тобі ще показати?» молодшому хлопчикові три рочки, його сестра, яка на рік старша за Лізу, вчиться у школі на «відмінно» і професійно займається гімнастикою. Вона вже почала підтягувати нову сестричку зі шкільних предметів. Ця сім’я може дати Лізі зовсім інше, світле життя. Якщо, звичайно, цьому не завадять родичі дівчинки.

– Тітки й дідусь тероризують Лізу телефонними дзвінками: «Як ти могла зрадити нас? Ми ж твоя сім’я. Через тебе в дідуся сталося два інфаркти». І в такий спосіб завдають дівчинці додаткової психологічної травми, – обурюється Дар’я Касьянова. – Днями Ліза зізналася названій мамі: «Я відчуваю себе такою винуватою. Напевно, мені потрібно виїхати від вас, щоб… врятувати дідуся». Лізині родичі підключили тележурналістів: мовляв, ось вам гарячий сюжет – дитину розлучили із сім’єю. Репортери вдиралися в будинок прийомної сім’ї з криками: «Покажіть дитину! Україна має побачити, що дівчинка жива!» А коли їх не пустили, викликали поліцію «за фактом викрадення дитини». Після цього сім’я категорично відмовляється спілкуватися з журналістами. Бояться, що, користуючись піднятим галасом, Лізині родичі заберуть у них дівчинку.

«Родичам потрібна не дівчинка, а виплати за опікунство – три тисячі гривень на місяць»

– я вже звернувся до суду й найняв адвоката, – каже дідусь Лізи Микола Власов. – Це все влетить у копієчку, у мене болить серце… Біженці, які забрали Лізу з лікарні, живуть у маленькій кухоньці, а в мене квартира. У них же немає жодних умов! Сам я не бачив, але журналісти там були і все нам розповідали. Біженці просто використовують внучку. Напевно, живуть за рахунок сиріт.

– Міська влада виділила вам майже 70 тисяч гривень матеріальної допомоги. На ці гроші в Українську можна купити дві квартири. Чому ж ви досі не забезпечили осиротілу внучку житлом?

– Якраз купую трикімнатну квартиру. Там оселиться моя старша дочка, половину квартири перепишу на неї, а половину – на Лізу. Внучка буде жити і в мене, і в дочки. Адвокат каже, що закон не забороняє мати двох опікунів. Дочка влаштовується на роботу, щоб до неї не було претензій. Мені кажуть: мовляв, вона випиває. А хто зараз не випиває? Внучка телефонує і питає: «Дідусю, коли ти мене забереш?» А у виконкомі з мене блазня роблять: мовляв, пишіть заяву, збирайте документи. Я краще заберу внучку через суд.

– Чому ви не провідували Лізу в лікарні?

– Ну як же! Я був там п’ять чи шість разів. А цей лікар каже: мовляв, я тільки один раз приїжджав і навіть із машини не вийшов. Правильно, тоді я забирав документи про смерть дочки. І потім лікар мені заявляє: «Вам не віддадуть внучку». Чого це не віддадуть? Я її дідусь.

– Але ж ваша дружина не хоче, щоб Ліза проживала з вами.

– Неправда! Дружина згодна, вона добра.

– Мені абсолютно ясно, що Лізиним родичам потрібна не дівчинка, а державна допомога за опікунство, – зітхає Дар’я Касьянова. – Опікунські виплати становлять приблизно три тисячі гривень на місяць. Для маленького, депресивного Українська це великі гроші. До речі, усиновителі таких виплат не отримують.

На сьогодні в Україні налічується 92 тисячі дітей-сиріт. З них 60 тисяч перебувають під опікою родичів. Щорічно опікуни передають в інтернати та спеціалізовані установи тисячі дітлахів. Це доводить, що споріднена форма опіки часто є неефективною. Уявіть ситуацію: жінка виростила дочку, а та стала алкоголічкою (або наркоманкою), і її позбавили батьківських прав. Бабуся оформила опіку над онукою. Виникає питання: чи зможе бабуся нормально виховати внучку, якщо не впоралася з вихованням дочки?

Зазвичай опікуни передають дітей в інтернати, коли ті досягають підліткового віку й починаються серйозні труднощі. «Я вже стара, не можу впоратися з бунтівною онукою», – пояснює бабуся. Дівчинку поміщають в інтернат, а опікунка продовжує отримувати державну допомогу. Дуже зручно, чи не так? Виходить така прихована форма сирітства. Тому, приймаючи рішення, на чиє піклування віддати сироту, органи опіки (або суд) мають задуматися: як буде краще для дитини? Особливо в майбутньому.

Зараз Ліза Власова перебуває у важкому емоційному стані, цього тижня з нею почав працювати психолог штабу Ахметова. Фахівець допоможе дівчинці пережити втрату рідних, адаптуватися у прийомній сім’ї і впоратися з випробуваннями.

ДЖЕРЕЛО