9 причин агресивної поведінки дитини: поради фахівців
Якщо дитина демонструє агресивні реакції, це ще не означає, що вона чинить щось негативне, запевняють психологи. У чому причини таких реакцій, і як їх уникнути - програма “Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!” розбиралася разом з фахівцями сфери усиновлення і протидії сирітству.
Агресія - це форма поведінки, спрямована на самозахист і використовується для адаптації до навколишнього середовища, задоволення бажань і досягнення мети.
Тобто, це те, що властиве нам від народження, і те, що не можна знищити, а тільки - притлумити.
1. Коли діти, або дорослі діють агресивно, роблять боляче один одному, ми можемо припустити, що раніше вони самі страждали, й їхнє емоційне “я” - уражене.
2. Образа поваги до себе, почуття любові до себе є головним джерелом подібних вчинків.
ЩО ПРИЗВОДИТЬ ДО АГРЕСІЇ
Дитина стає агресивною не одразу. Спочатку вона висловлює свої потреби в пом’якшеній формі. Але дорослі зазвичай не звертають на це уваги, доки не з’являться надто серйозні зміни її поведінки.
На думку відомої психологині Юлії Гіппенрейтер, деякі дії дорослих можуть спричинити у дітей агресивні дії або почуття.
1. Накази, команди.
“Припини негайно!”, “Забери!”, “Винеси сміття!”, “Замовкни!”, “Щоб я більше такого не чув”.
У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Ці слова викликають почуття безправності, особливо якщо дитина має проблемі і намагається поділитися ними з батьками.
У відповідь діти звичайно опираються, ображаються, виявляють упертість.
2. Попередження, застереження, погрози.
“Якщо ти не перестанеш плакати, я піду”, “Дивися, щоб не стало гірше”, “Ще раз це повториться, я візьму пасок”...
Через часті повторення таких фраз, діти звикають і просто перестають реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла - швидких покарань: залишають вередливого малюка на вулиці, зачиняють в кімнаті, і останній крок - починають застосовувати фізичні методи покарання.
3. Мораль, повчання.
“Ти зобов’язаний поводитися так, як слід”, “Кожна людина повинна працювати”, “Ти повинен поважати дорослих”.
З таких слів діти не дізнаються нічого нового, навіть якщо це повторити сто та більше разів. Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все й одразу. Тоді як моральні основи і моральну поведінку виховують не словами, а атмосферою в сім’ї. Адже діти наслідують поведінку дорослих, перш за все батьків.
4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину.
“А ти візьми і скажи…”, “По-моєму, треба…”. “Я б на твоєму місці…”.
Кожній дитині властиве бажання приймати рішення особисто. Тому щоразу, коли ми щось радимо, то ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї. Така позиція дратує дітей, вбиває бажання про щось поговорити відверто
Як часто діти самі приходять до того, що ми перед цим їм зраділи! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення - це їхній шлях до самостійності.
5. Докази, нотації, лекції.
“Май на увазі, що перед їжею треба мити руки”, “Все через тебе!” “Завжди ти так!”
Це спонукає дітей до активного захисту (напади, заперечення, злоба), або стаж причиною нудьги, розчарованості у собі, своїх стосунках з батьками.
Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й на позитивні сторони поведінки вашої дитини.
Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують її.
6. Лайка, висміювання.
“Плакса-вакса”, “Ну, просто бовдур!”, “Який ти ледащо!”
Такі слова - найкращий спосіб відштовхнути дитину від себе і змусити її розчаруватися в собі. Зазвичай, діти триматимуть удар і кажуть у відповідь: “А сама яка?” “Ну і буду таким!”
7. Випитування, розслідування.
“Ні, ти все ж таки скажи”, “Чому ти мовчиш?” “Щось усе таки трапилося, я все одно дізнаюся”.
За цим виникає бажання уникнути контакту. Утриматися в розмові від запитань дуже важко. Але краще спробувати замінити запитання на ствердження.
Запитання сприймається, як холодна цікавість, а стверджувальна фраза - як розуміння й підтримка.
8. Співчуття на словах, умовляння.
Звичайно, дитина потребує співчуття. І все ж таки є ризик, що слова: “Я тебе розумію”, “Я тобі співчуваю” прозвучать надто формально. Може, замість цього промовчати, притиснувши дитину до себе.
А у фразах: “Не звертай уваги!”, “Заспокойся!” дитина скоріш відчує зневагу до її турбот, відкидання або применшення її страждань.
9. Ігнорування.
“Відчепися”, “Не до тебе”, “Завжди ти з своїми скаргами!”
Поведінка - це ще не проблема, але це ключ до проблеми. Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що загорілося “червоне світло”. І так само, як біля світлофору, нам варто зупинитися, і подумати, що дитина переживає такого, що змушує її діяти агресивно.
Спробуйте зрозуміти свою дитину та її почуття.
Це не означає, що ви повинні виправдовувати її вчинки. Адже коли ми розуміємо поведінку нащої дитини, ми здатні діяти розумно, конструктивно, делікатно, і маємо більше шансів, що наша стратегія спрацює.