10 років порталу. «Кожен із дітей приніс те, що тепер робить мене особистістю» – усиновлювачка Наталія Івко про лайфхаки, яких її навчили діти

Заведено вважати, що кожна людина, яка трапляється на нашому шляху, це наш учитель. І не важливо, доросла то людина чи дитина. До свого 10-річчя портал sirotstvy.net дізнався у прийомних батьків, чого ж їх навчили їхні діти. Першою відгукнулася усиновлювачка й активна учасниця програм «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» Наталія Івко з Борисполя. Цікаво, що саме анкета її Наташі з’явилася на порталі sirotstvy.net 10 років тому однією з перших. Нині в родині четверо дітей, і вже готуються документи на нове усиновлення.

Отже, чого ж за це десятиліття Наталію навчили її діти?

1. Коли в мене з’явилася перша дитина, я зрозуміла, яке все крихке та не назавжди. Сьогодні ти – мама, а завтра – вже ні. Ти можеш до нестями розповідати про це в теорії, але тільки практика дає жорстоке, дуже чітке розуміння необхідності цінувати те, що є зараз, радіти тому, чим володієш сьогодні.

2. Друга донька навчила, що не всі зусилля приводять до очікуваного тобою результату, а з набору потрібних букв не завжди складається те слово, до якого прагнеш. Однак це ніяк не впливає на твою любов до дитини. Є людина, вона зростає та розвивається за своїм планом, а твоє бажання коригувати цей план – лише твоя ілюзія.

3. Потім трапилася третя дитина, а разом із нею я отримала колосальний досвід прийняття любові. Звучить дивно, та лише тоді я зрозуміла, що материнство – це не тільки про віддачу, а й про вміння приймати.

4. Син, який був моїм сином тільки півроку, навчив відпускати. Ось наш шлях, що пройдено разом, ось моя любов на цьому шляху, далі – його життя. Вони всі колись підуть у вільне плавання, і важливо відпускати з легким серцем. Це складно. Це болісно. Це ніби відривати частину себе. Але це треба.

5. Наступна дочка вчила прийняття того, якою вона є. Поки я не зрозуміла, що можна все життя покласти на спроби поміняти її, та не досягти успіху, я повільно знищувала все, що в мене було в сьогоденні. Кожен день, кожну годину, кожну хвилину війна. Це вимотує й це не конструктивно. Прийнявши дитину такою, якою вона є, залишивши спроби замінити все те ключове, що становить її сутність, полюбивши її саму, а не свої очікування в ній, я стала щасливішою.

6. Потім трапилася донька, яка навчила гнучкості та компромісів. До її появи в моєму житті я гордо розмахувала прапором, під яким впертим танком ішла до поставленої мети попри будь-які складнощі та перешкоди. Тільки з появою цієї людини в моєму житті усвідомила, що обрана мета – зовсім не константа, її можна і потрібно легко міняти на інші, коригувати або просто викреслювати.

7. Звичайно, кожна дитина паралельно давала багато іншої науки: вчила терпінню, вмінню обстоювати їхні інтереси в будь-якій ситуації, виробленню навичок відновлювати власний ресурс.

8. Вони переконливо показували, як це – радіти теперішньому моменту, легко й без жалю залишати те, що не подобається, виражати емоції так, як хочеться, а не так, як заведено.

9. Діти вільно рухали встановлені мною планки в питаннях прибирання будинку, гарячих обідів, порядку в іграшках, чистоти одягу.
10. Це дрібниці, проте кожен із тих, хто прийшов, приніс із собою щось дуже важливе, що тепер становить мене. Щось таке, без чого я не була б тією людиною, якою стала завдяки моїм маленьким вчителям.

Кожна моя дитина – це жорстокий вихід із зони комфорту, але завдяки цій подорожі хочеться вірити: я росту як людина".