Від прийомної сім’ї до ДБСТ: родина, яка народила дітей серцем

Програма «Рінат Ахметов ‒ Дітям. Сирітству ‒ ні!» хоче поділитися цікавою історією подружжя, яке наважилося відкрити своє серце для багатьох дітей з інтернатних закладів. Вони створили дитячий будинок сімейного типу, де кожна дитина зростає в любові, має можливість відчути справжнє сімейне щастя та знайти своє місце у світі.

17 років тому подружжя Зінаїда та Рустам Мальченки ухвалили важливе рішення, яке змінило їхнє життя. Вони дуже хотіли дитину, але протягом двох років шлюбу Бог так і не подарував їм немовля. Тому сімейна пара вирішила подарувати свою любов та родинне тепло дитині з інтернатного закладу.

Звернулися до служби у справах дітей, зібрали всі необхідні документи, пройшли навчання, дочекалися рішення про взяття дитини в прийомну сім’ю та, нарешті, стали батьками трирічної Наталочки. Отже, у 2007 році була створена прийомна сім’я.

Через деякий час жінка дізналася, що вагітна. В родині з’явилася біологічна дитина – Вікторія. Так, у родині вже було двоє дітей, але це не завадило батькам відкрити своє серце і для інших прийомних діток. Згодом родина взяла на виховання ще шестирічного хлопчика Володимира, від якого відмовилася попередня прийомна сім’я.

У 2019 році подружжя вирішило взяти ще чотирьох дітей однієї неблагополучної матері, які дуже потребували підтримки та родинного тепла, і таким способом був створений дитячий будинок сімейного типу.

Історія цих дітей сумна… Старший хлопчик жив з матір’ю до того, як вона потрапила за ґрати, а від трьох інших дітей жінка відмовилася ще в пологовому будинку. На той час дітям було від 1,5 до 6 років. Так, родина Мальченків поповнилася ще двома братиками ‒ Стасом і Максимом та двома сестричками ‒ Дар’єю та Оленою. На той момент біологічній дочці Вікторії було 11 років, Володимиру – 12 років, а Наташі – 14 років.

Виховувати одразу сімох дітей було дуже важко, але Зінаїда та Рустам неабияк справлялися з великим обсягом відповідальності та знаходили в собі сили, щоб добре виховувати й любити всіх дітей. Подружжя підтримувало одне одного, всі рішення приймали разом. Жінка згадує, що прийомні діти були кволі, погано ходили. Але батьки сумлінно займалися з дітьми в ігровій формі, розвивали їх фізично й розумово.

«Діти мене запитували, чи я їх народила. А я відповідала, що народила їх серцем», ‒ розповідає Зінаїда.

Родина має свої сімейні традиції відповідно до пори року. Взимку проводять конкурс на кращого сніговика, будують разом снігові фортеці, грають у сніжки. Весною працюють у теплиці, особливо діти полюбляють сезон полуниці. Влітку плавають у басейні та засмагають на сонці. Ввечері сім’я придумує різні конкурси та ігри. Восени всі разом готуються до зими: діти залюбки допомагають мамі консервувати овочі та фрукти.

Родина завжди святкує дні народження, які проходять весело та гучно. Всі іменники народилися весною, тому дні народження святкують на природі біля річки чи озера, влаштовуючи пікнік.

До початку повномасштабної війни родина жила у місті Лиман Донецької області у своєму будинку, але в квітні 2022 року була вимушена покинути свій дім та вирушити в безпечне місце ‒ до Івано-Франківська, де й досі проживає в орендованому помешканні.

«По нашій вулиці декілька будинків розгромили снарядами, загинуло багато людей. Моя родина також потрапляла під обстріли, на щастя, ніхто не постраждав. Дякуючи меру, який організував евакуаційний автобус, ми змогли виїхати з міста», ‒ згадує жінка.

На жаль, на цьому страшні події в житті сім’ї Мальченків не закінчилися. Через майже два роки після переїзду батько несподівано помер. Дружина згадує, що останні місяці перед смертю у чоловіка був поганий апетит, турбувала важкість і дискомфорт у шлунку. Рустам до лікарів не звертався, лікувався самостійно та не вважав ці симптоми за серйозну хворобу. Після смерті лікарі констатували рак шлунку.

Родина й досі тяжко переживає втрату. Спочатку діти не повірили в смерть тата, а тепер почали усвідомлювати, що його вже немає.

«Ніхто не очікував, що тато помре так несподівано. Цю втрату нічим не замінити. Діткам теж складно, молодші досі шукають тата серед прохожих…», ‒ мовить жінка тремтячим голосом.

Рустам був люблячим батьком і чоловіком. Він завжди турбувався про родину: працював, відвозив дітей до школи та забирав після уроків, купував продукти й смаколики для дітей. Родина не забуває тата, всі постійно згадують його та дуже сумують за ним.

Ця сім’я є прикладом безмежної доброти та відданості. Їхня історія ‒ це світло надії для всіх, хто шукає родину, підтримку й тепло. Досить часто ми не замислюємося над тим, що справжнє щастя полягає в простих речах – мати родину, батьків, братів і сестер, жити в мирі та любові. Особливо це важливо для дітей і підлітків!

Ще одну неймовірну історію мами-виховательки ДБСТ із Кам’янського, читайте за посиланням.

Також читайте про те, яке значення для дитини має сім’я тут.