Мене звуть Владислава Яушева. У 2012 році мені поставили діагноз остеосаркома правого плечового суглоба. Тоді діагноз був для всієї сім'ї як грім серед ясного неба. Я до кінця не розуміла, що це таке. У мене не було також стану жаху й страху. Усвідомлення прийшло тільки після першого курсу хіміотерапії, коли почало випадати волосся.

Боротьба із хворобою тривала загалом 5 років. Рецидиви траплялися часто, майже кожні пів року. Всього я пройшла через 30 хіміотерапій та 5 операцій. Руку довелося ампутувати. Тепер у моєму житті змінилося буквально все, починаючи з професії та закінчуючи стилем життя. Ти починаєш цінувати моменти, які до хвороби не помічав. Зараз я дивлюся в дзеркало і розумію, що насправді рука – це лише частина мене. Потрібно приймати щодня себе таким, який ти є. Бути в цьому моменті та ловити цей момент.

Я ходжу з протезом. Але навіть при близькому спілкуванні люди помічають його далеко не відразу. Що вкотре переконує мене в тому, що ми сприймаємо іншу людину цілком, а не частинами. Мені завжди подобалося спілкуватися з людьми, ділитися знаннями. І з минулого року я викладаю англійську та французьку в приватній школі. Для мене це справжнє задоволення та віддушина! Я, як і раніше, мрію про власну дитину – ми з чоловіком серйозно розглядаємо ідею усиновлення. Тому перебувати серед дітей, спілкуватися та сміятися разом із ними для мене – справжня віддушина. Серед моїх учнів є одна інклюзивна дитина. Він часто підходить до мене, обіймає мій протез, заглядає у вічі: «Владо, я обіцяю тобі, вона рухатиметься!» У такі моменти я не плачу – просто особливо гостро відчуваю цінність кожної миті, що відпущена мені.