«Під час лікування я вела щоденник, намагалася побачити в хворобі життя і красу, як звикла це робити раніше»

Культурний менеджер Олена Воробйова з Харкова перемогла рак молочної залози. Вона каже, що хвороба була страшним і дивним, але корисним досвідом. У рамках проєкту #РАКНЕВИРОК Олена розповіла, що виявилося найскладнішим у боротьбі з онкологією, та закликала українців, яким уперше діагностували рак, не боятися.

Коли я здавала аналізи на онкологію, то підозрювала, що рак у мене знайдуть. І все одно до останнього сподівалася на диво. Коли прийшла в лікарню забирати результат, то побачила, як лаборант винувато опустив очі, і відразу все зрозуміла. Кров прилила до моєї голови, в очах потемніло. Я відчула колосальне почуття провини: що я скажу своїм дітям?
Більше місяця після постановки діагнозу я не могла прийняти хворобу. Я її заперечувала. Потім злилася на себе. А 11 листопада 2019 року таки усвідомила: я смертельно хвора і треба боротися. У мене дві дочки-підлітка, я їм сказала: «Дівчата, я офіційно знімаю з себе обов'язки матері на найближчий час і оголошую себе вашою сестрою і власною дочкою. Прохання піклуватися про мене!».
У мене було 4 курси хіміотерапії. Лікарі призначили операцію. У ніч напередодні хірургічного втручання я не змогла заснути. У мене почалися напади паніки. Всю ніч я не могла заснути. Вранці зателефонувала подрузі і сказала, що не поїду на операцію. Вона сказала: «Відміняй, але пам'ятай ‒ це кінець». Я розридалася і пів дня не могла заспокоїтися. В той день я зрозуміла, що зовсім скоро можу померти. У цей день народилася нова я.
Операція відбулася. Потім було 25 сеансів опромінення. Весь час зі мною поруч були то одні близькі люди, то інші. Вони як хвилями приходили і йшли. Я заздалегідь прощала всіх, хто піде, хто не витримає, не зможе переварити те, що буде зі мною відбуватися.
Пам'ятаю, настав момент, коли у мене були дуже погані показники печінки. Лікар сказав, що наступні 24 години будуть критичними. Я подумала: «А раптом я помру?» І відразу почала телефонувати друзям. Казала їм, що мене вже завтра може не стати. Побудьте зі мною, поговоріть зі мною! Взагалі нікого не виявилося поруч! Усі такі: «Олена, та ти що, все буде добре, тримайся, тримайся!» Тоді я подзвонила своєму психологу і сказала: «Я тобі плачу гроші, мені потрібно, щоб ти поговорив про мою смерть».
Зараз я здорова. Рак став для мене дивним і страшним, але корисним досвідом. Під час лікування я вела щоденник, намагалася побачити в хворобі життя і красу, як звикла це робити раніше. З нього народилася книга «Мистецтво жити під час хіміотерапії», у якій я розповіла, як пройшла через цей період життя.
Я здорова, але до сих пір живу з чітким усвідомленням, що моє життя може в будь-який момент обірватися. Завдяки цьому я відчуваю всю повноту і цінність життя.