ЗМІ: Як стати волонтером у зоні АТО й що для цього потрібно? Інтерв’ю активіста «Відповідальних громадян» Євгена Шибалова на сайті Vgorode.ua

Журналіст, волонтер ініціативної групи «Відповідальні громадяни» Євген Шибалов в інтерв’ю сайту «Vgorode.ua» відповів на цікаві для багатьох питання про волонтерську діяльність: що необхідно, щоб стати волонтером; якими рисами характеру має володіти волонтер; як заробляють волонтери й на що живуть; що найважче в їхній роботі, а також безліч інших питань.

 

Подаємо текст інтерв’ю повністю.

 

Сьогодні люди із зони АТО стали розмінною монетою у великих політичних іграх. В інформаційній війні бідами людей помикають без докорів сумління. Блокування пенсій і соцвиплат, затримки зарплат, підвищення вартості товарів, відсутність електрики й води — все це тільки ускладнює життя під постійними обстрілами.

Людина насамперед має залишатися людиною, незважаючи на політичні уподобання й переконання. На щастя, наше суспільство не без добрих людей. Є серед нас люди, які майже як медики, тільки клятву не давали.

Для Донецька слово «волонтер» раніше асоціювалося з чемпіонатом із футболу «Євро 2012» та іншими спортивними змаганнями. За останні півроку це слово стало майже тотожним слову «порятунок». Саме завдяки волонтерам і їхній роботі багато нужденних забезпечені всім, без чого не обійтися в повсякденному житті. Тим більше в умовах бойових дій.

Vgorode вирішив дізнатися, що потрібно, щоб стати волонтером. На цікаві для багатьох питання про волонтерську діяльність відповів Євген Шибалов, один з учасників відомої сьогодні в Донецьку ініціативної групи «Відповідальні громадяни».

Євген Шибалов, журналіст, волонтер ініціативної групи «Відповідальні громадяни»

 

1. Як ти став волонтером і в яких напрямах працює ваша організація?

Непомітно й поступово. Все почалося з того, що ми з друзями вирішили один раз допомогти людям. Потім ще раз, ще… Потім побачили, що те, що відбувається в нашому рідному краю, вже можна назвати повномасштабною гуманітарною катастрофою. Отже, хтось має системно зайнятися подоланням її наслідків, порятунком людей від голодної смерті, від загибелі після отриманих унаслідок бойових дій поранень.

Цими «кимось» довелося стати нам. Просто тому, що інакше ми вже не могли. Не могли обманути довіру тих, хто бачив у нас останню надію на порятунок.

Зараз ми головно займаємося гуманітарною діяльністю. Тобто, збираємо пожертви для надання допомоги мирним жителям у зоні бойових дій. Продукти, теплий одяг, ковдри й обігрівачі для людей, котрі живуть у бомбосховищах. Ліки для цивільних, постраждалих після обстрілів. Адресна допомога інвалідам, багатодітним сім’ям, матерям-одиначкам — всі ці люди залишилися без соціальних виплат, а отже, без засобів до існування.

Раніше ми також допомагали виїхати тим, хто не міг покинути небезпечні території самостійно. Зараз припинили. Тому що люди більше не хочуть покидати свої будинки. До того ж — багато хто, навпаки, повертається.

Нарешті, ще однією важливою частиною нашої роботи є сприяння благодійним фондам і гуманітарним місіям. Багато хто хотів би працювати в Донецькій області, у зоні конфлікту, але потребують допомоги, поради, місцевих партнерів.

Ми з радістю допомагаємо їм. Сьогодні нашими партнерами є чеський фонд PeopleinNeed («Люди в біді»), організація «Лікарі без кордонів» і Гуманітарний штаб «Допоможемо» Ріната Ахметова.

2. Чи потрібні якісь документи або офіційні реєстрації, щоб стати волонтером або створити свій волонтерський корпус чи організацію?

Ніколи про це не замислювався. Можна, напевно, було зареєструвати громадську організацію чи ще якусь структуру…

Гадаю, головне — зібрати однодумців. Якщо люди роблять спільну справу, не так важливо, чи є в них папір із печаткою. Їхні справи говорять за себе краще, ніж будь-які документи.

3. Якими рисами характеру має володіти людина, щоб стати волонтером. Адже робота не з простих, не туристів Донецьком водити, як під час чемпіонату 2012.

У нашій групі дуже різні люди. Люди, які, можливо, ніколи не зустрілися б або не знайшли б спільної мови в мирному житті. У нас дуже різні характери, смаки, звички, довоєнне коло спілкування й соціальний статус.

Мабуть, нас усіх об’єднує лише одне: невміння спокійно дивитися на те, що комусь зараз ще гірше, ніж нам.

А це дуже сильне почуття. Перед ним відступають і страх, і втома, і відчай.

Ми почуваємо себе відповідальними за тих, хто живе поруч із нами, і не може допомогти собі самостійно. От і все.

4. Як ви звітуєте, якщо отримуєте гроші від організацій і людей?

Особисто для себе ми вирішили, що зобов’язані звітувати публічно, навіть якщо цього ніхто й не вимагає. Тому що наша репутація — єдиний ресурс, який дозволяє нам продовжувати свою діяльність. Ми завжди пишемо про свою роботу в соціальних мережах, робимо фотографії та знімаємо відео. Для того, щоб усі, хто нам підтримує, бачили: ми дійсно робимо те, на що просимо пожертву.

Ми зберігаємо всі чеки та інші документи, ведемо поіменні списки всіх, кому надавали якусь допомогу.

Тому відзвітувати за кожну витрачену копійку готові завжди. І робимо це в тому вигляді, у якому вимагають наші меценати. Вони дають свої гроші, і мають повне право знати, коли й на що були витрачені ці суми.

5. Як заробляють волонтери й на що живуть?

Найскладніше питання. Дехто з нас примудряється все ще працювати й навіть отримувати зарплату. Інші живуть на старих запасах — серед нас є люди, які до війни були вельми заможними.

А взагалі ми вже давно живемо, як велика сім’я. Ділимося один з одним усім, що ми маємо.

Зрозуміло, ми нічого не заробляємо на волонтерській діяльності. Але завдяки їй придбали найцінніше — людей, які справді готові віддати тобі останнє.

6. Що найважче у вашій роботі?

Подолати розпач. Періодично доводиться це робити.

Іноді приходить страшна і справедлива думка: «Усім не допоможеш». І тоді треба доводити самому собі, що в усьому, чим ти займаєшся, є сенс. Що однаково потрібно зробити все можливе.

7. Як дізнатися людям, які хочуть допомогти, що їх не обманюють, а кошти підуть саме на допомогу нужденним?

Тут універсального рецепта немає. Що ж до конкретно нашої групи, то в нас на цей випадок є залізний принцип: не допомагати «наосліп».

Ми завжди спочатку знайомимося із тими, хто просить нас про допомогу. Говоримо з ними, розпитуємо, відвідуємо їх вдома, у бомбосховищі, у лікарні або у притулку. Намагаємося максимально точно дізнатися, що їм дійсно потрібно, перш ніж допомагати.

Це допомагає нам, e свою чергу, не вводити в оману тих, хто підтримує нас. За що їм величезне й щире «спасибі».

Особисто моя порада тим, хто готовий жертвувати на що-небудь: не лінуйтеся, дістаньтеся до кінцевої точки в цьому ланцюзі. Познайомтеся з тим, кому хочуть допомогти вашими пожертвами. Якщо просять на лікування — поговоріть із пацієнтом. Якщо вмовляють підтримати біженців — відвідайте місце, де вони живуть, чи то табір, хостел чи що-небудь інше.

8. Як пояснити рідним, що твоє діло праве? І налаштувати на те, що небезпека та ризики є скрізь, адже робота ведеться в зоні військового конфлікту.

Це неймовірно важко. Тому що в рідних на будь-які аргументи є універсальна відповідь: «Що, крім тебе, немає кому, чи що?».

На жаль, їм складно пояснити, що немає кому. Тому що цей вибір завжди наодинці з власною совістю.

9. Як волонтери знаходять, кому допомагати? До них звертаються люди по допомогу або вони вибирають самі об’єкти?

У нашому випадку спочатку працювало «сарафанне радіо». Люди, котрі вимагають підтримки, часто об’єднуються й підтримують один одного. Вони мають свої закриті громади.

Наприклад, дуже тісно тримаються батьки дітей-інвалідів. Так було й до війни.

А зараз, як з’ясувалося, часто підтримують зв’язки жителі різних бомбосховищ. Спільна біда і справді змушує згуртуватися різних людей.

Також величезну роль відіграють сьогодні соціальні мережі. Бувало, що ми знаходили людей, які потребують допомоги, через пости на фейсбуці, бувало й навпаки.

А коли в нас з’явилася своя гаряча лінія (просто кажучи, один спільний мобільний телефон, який постійно лежить в офісі), то телефонують практично цілодобово. Люди обмінюються цим номером, передають його одне одному.

10. Чи потрібно піарити свою організацію, щоб люди знали, до кого звертатися в разі необхідної допомоги? Ви піаритеся?

Ми обов’язково публічно звітуємо про свою роботу. І, зрозуміло, ми змушені публічно просити допомоги для ведення своєї діяльності. Не знаю, чи можна назвати це піаром.

11. Як до волонтерів ставиться держава, а як самі люди — і нужденні, і жертводавці, і нейтральні?

Держава — ніяк.

Нужденні… Вони проходять свій шлях. Дуже цікава еволюція ставлення до нас. Спочатку люди просто не вірять, що їм хтось готовий допомогти, причому нічого не вимагаючи натомість. Перший час нас засипали запитаннями: «А це все точно нам?», «Правда, не віднімуть потім із пенсії?», «Що, за ці ліки гроші не потрібно буде повернути?».

Потім їх доводиться вчити не вимагати зайвого, думати не тільки про себе. Буває, що дехто з них намагається витягнути з нас навіть те, чого терміново не потребує. Буває, що нахабно брешуть для цього.

Я їх, чесно кажучи, не засуджую. Коли йдеться про виживання, мораль завжди відходить на другий план.

Люди-жертводавці — дар Божий, у моєму уявленні. До них я не відчуваю нічого, крім глибокої подяки. Дуже боюся їх у чому-небудь підвести, обдурити їхню довіру.

Такі люди часто хочуть дуже точно знати, куди будуть витрачені їхні гроші. Я їх прекрасно розумію.

Якщо «нейтральні» — те ж саме, що й байдужі, то їхня думка мене, відверто кажучи, не дуже цікавить.

12. Чи приймаєте ви у свою організацію добровольців? Що потрібно зробити, щоб поповнити ваші ряди?

«Волонтер» — це і є «доброволець» у перекладі. Ми всі добровольці.

13. Зараз багато організацій відмивають гроші на чужих бідах. Чи великий ризик піддатися спокусі й отримати наживу? І як себе мотивувати не прибрати до рук чуже?

Мені здається, що реально допомагати людям і наживатися на цьому — зовсім-зовсім різні речі. Можна займатися або одним, або іншим.

Коли ти спілкуєшся з живими людьми — дітьми, жінками, самотніми людьми похилого віку — вкрасти що-небудь неможливо. Тому що у твоїй пам’яті назавжди залишаться очі тих, у кого ти щойно відібрав шанс вижити.

14. Найбільш пам’ятний випадок за час роботи волонтером.

Їх багато, тому такі питання завжди ставлять у глухий кут.

Розповісти про те, як люди під час обстрілу вибігали з підвалів, тому що ти привіз їм, хто не їв кілька днів, продукти? Або описати атмосферу в бомбосховищах, де люди провели все літо й готуються зимувати?

ДЖЕРЕЛО