ЗМІ: Волонтери та психологи — про те, якими бувають переселенці і як із ними потоваришувати. Стаття в газеті «Сегодня»
Пропонуємо вашій увазі статтю, опубліковану у друкованій версії газети «Сегодня» 4 листопада 2014 р.
Кількість українських біженців щодня стрімко зростає: у середньому за добу переселенцями стають до 10 тисяч осіб. Згідно з даними Служби з надзвичайних ситуацій, кількість переселенців станом на середину жовтня складала приблизно 400 тисяч осіб. Але за неофіційною статистикою, Донбас покинули 800 тисяч людей, а кримський півострів — приблизно 40 тисяч жителів. Найбільша кількість внутрішніх біженців сьогодні зареєстрована в Київській і Запорізькій областях. «Далеко не всі переселенці звертаються до волонтерів, тому й немає точних даних, — каже волонтер Комітету допомоги біженцям у Запоріжжі Віталій Семенюк. — Ми маємо справу переважно з представниками середнього класу й нижче середнього. Решті, мабуть, вистачає власних заощаджень — вони самі винаймають квартири або живуть у родичів чи друзів». Але трапляється так, що добротою чужих людей користуються не дуже сумлінні переселенці. «Найбільший потік людей був у травні-червні, — розповідає старший волонтер Координаційного центру допомоги переселенцям у Києві Роман Задонцев. — Спершу ми нікого не реєстрували. Але з часом, на жаль, серед біженців почали з’являтися злочинці та сепаратисти. Особисто мені неодноразово доводилося стикатися з відвертими бандитами, більшість із яких відрекомендувалися соцпрацівниками.
Але варто було запитати, чи зареєструвалися вони в Держдепартаменті соцполітики, як ті відразу покликалися на невідкладні справи і зникали».
Кримчани — активісти
За словами волонтерів, більшість переселенців із Криму ведуть активну громадянську діяльність: створюють громадські організації, утворили «Спілку вимушених переселенців», відкрили державні органи з питань Криму в адміністрації Президента й Кабміні. Але бувають і такі, які кидають тінь на всіх жителів Сходу і Криму. Наталя Чуйко приїхала до Києва з Горлівки й кілька місяців жила зі своєю сім’єю в поселенні для переселенців. «Деякі кримські переселенці чекають від держави захмарних благ, видавання квартир, — ділиться своїми спостереженнями жінка. — Можливо, так би і склалося, якби не завадила війна на Сході й кількість біженцям не зростала щодня. Серед переселенців зі Сходу теж є унікали, дехто може запитати: «А чому кримчани виїжджають із півострова? У них що, теж стріляють?». На щастя, мирних і позитивних людей серед переселенців набагато більше, ніж агресивно налаштованих. Але, як і скрізь, у їхніх рядах зустрічаються різні. Українські волонтери розповіли «Сегодня», з якими типами біженців вони стикаються, які основні проблеми виникають у переселенців, а психолог порадила, як знайти з ними спільну мову.
Переселенців, котрі асоціюють свою батьківщину тільки з Україною, можна справедливо зарахувати до категорії патріотів. Більшість із них кажуть, що не готові повернутися до Криму або на Донбас. «Зараз на Сході людей ділять на тих, хто любить «ДНР», і тих, хто проти. Інших варіантів поки не сприймають, — розповідає переселенець із Горлівки Наталя Чуйко. — Назад у визволені міста, поки що переважно повертаються жителі, які виїхали зі страху, а не з патріотичних мотивів». «Найбільше патріотів я зустрічав серед кримчан, — каже волонтер Роман Задонцев. — Хоча у Криму не було військових дій, багато хто покинув півострів із морально-етичних міркувань. Ці люди, як правило, скромно просять про допомогу, а потім обов’язково дякують. Вони нікого не звинувачують, не вникають в інформаційну політику і практично не дивляться новини. Ці люди розуміють, що таке зло й добро, інтуїтивно, і просто тікають від зла. Багато патріотів також серед літніх людей, які приїжджають зі Сходу. Вони поводяться спокійно, пристосовуються до будь-яких умов, знаходять роботу. Одного разу до нас приїхала зі Слов’янська літня дама. У нашому штабі тоді був дурдом: повно людей, діти плачуть, телефони розриваються. Жінка поспостерігала за всім цим хаосом, а наступного дня принесла нам обід зі словами: «Помітила, вам ніколи поїсти, і вирішила вас нагодувати». Я був шокований — хто кому ще має допомагати?! Вона носила нам їжу щодня, поки їй не запропонували посаду завідувача аптеки в селі Макарівського району. Там їй навіть виділили півбудинку. Добро завжди відплачується людям».
Добрі справи біженців
Багато переселенців із часом починають самі допомагати біженцям. «До нас зверталися цілі родини переселенців і пропонували свою допомогу, — розповідає волонтер Роман Задонцев. — Це зазвичай люди з активною громадянською позицією. Наприклад, приїхала до нас із Краматорська подружня пара. Чоловік — голова товариства інвалідів, активіст, свого часу боровся з владою Януковича. Коли зрозумів, що пора їхати, посадив дружину на дев’ятому місяці вагітності у свій «жигуль» і приїхав до Києва. Незабаром жінка народила. Чоловік активно допомагав волонтерам поселяти біженців у резиденції Януковича в Межигір’ї, влаштував там благодійний концерт. Було багато волонтерів серед журналістів Донбасу. Наприклад, луганчани описували в соцмережах, чого потребують біженці. Батька одного з журналістів перед цим тримали в полоні, а тепер той веде політичний блог».
Кар’єра дуже важлива
Самотні багатодітні матері, розлучені жінки з літніми батьками, літні хворі люди — з такими людьми волонтерам доводиться стикатися найчастіше. «У них, зазвичай, немає житла й роботи, — каже Роман Задонцев. — У декого життя ускладнюється додатковими перешкодами: хворі батьки, або дитина, яку потрібно влаштувати до садочка чи школи. Радує, що багатьом із них вдається піднятися на ноги на новому місці. Наприклад, нещодавно до нас звернулася розлучена жінка з маленьким хлопчиком на руках і старими батьками. Ми відправили їх у місце компактного поселення, поставили на повне постачання. Через кілька місяців зустрічаю цю жінку. Вона мені щиро подякувала, розповіла, що влаштувала дитину в садок, знайшла собі й батькам роботу й навіть зустріла чоловіка. Але для деяких біженців кар’єра є дуже важливою. Одного разу приїхала до нас із Донбасу жінка із сином-підлітком. Вона виглядала дуже виснаженою: бліда, руки трусяться. Розповіла, що волонтери пообіцяли їй кімнату на Шулявці (район Києва. — Авт.), але так і не перетелефонували. Ми їй запропонували виділити два місця в санаторії у Ворзелі під Києвом. Але вона відмовилася, сказала, що готова жити навіть у коморі, аби в місті, оскільки тільки тут у неї є можливість побудувати кар’єру. До того розпереживалася, що знепритомніла прямо у приймальні обладміністрації. Коли отямилася, продовжила вмовляння. Ми їй кажемо: «Відпочиньте, побережіть здоров’я», а вона не вгамовується. Так і пішла, відмовившись від місця в санаторії».
Жертви: бесіди й терпіння
Природно, серед переселенців зустрічаються різні. «Є люди, які в житті найнещасніші на планеті, — каже Наталя Чуйко. — Біженці-жертви — взагалі окрема категорія. Вони навіть певною мірою раді тому, що відбувається на Сході: є привід скаржитися і страждати від несправедливості світу. У поселенні я познайомилася з кримчанином. Він домагався соцдопомоги, стоптав підлогу в усіляких адміністраціях, а коли йому, нарешті, зібралися виділити гроші, він від них відмовився: мовляв, ви всі злодії й хочете на мені нажитися. Але це ще нічого! Я знаю жінку, яка щоразу вигадувала нову історію, щоб усі її жаліли. Спочатку говорила, що приїхала з Маріуполя. Коли місто визволили, вона розповідала, що намагалася туди повернутися, але дорогою її взяли в полон і катували. А коли окупували Горлівку, згадала, що насправді приїхала звідти».
«Одна сім’я із Донбасу кілька місяців поневірялася, на всі була готова, — згадує Роман Задонцев. — Ми запропонували їм переїхати в село Житомирської області, там гарний будинок, їжа, одяг, дрова привозять волонтери. Вони пожили там дні три й повернулися до Києва: «Далеко від цивілізації, роботи немає».
Порада психолога. «Цьому типу потрібна словесна підтримка, — коментує психолог Ольга Булгакова. — Доведеться запастися терпінням, вислуховуючи їх і співчуваючи. Потім важливо конкретно поставити питання: яка допомога вам потрібна? А також чітко пояснити, що надають волонтери, а з чим доведеться справлятися самостійно».
Бізнесмени: справа з чистого аркуша й поради волонтерів
Зазвичай до волонтерських і громадських організацій звертаються біженці з достатком нижче середнього. Представники середнього класу й вище ніде не реєструються, нікому нічого не кажуть, нічого не вимагають, а просто виїжджають у великі міста України або за кордон, де винаймають або купують житло. «На новому місці переселенці починають заново свій бізнес або переводять його зі Сходу. Здебільшого у них є значні суми готівкою», — розповідає Наталя Чуйко. «Я не раз стикався із забезпеченими біженцями, які намагаються почати свій бізнес в іншому місті, — ділиться волонтер Віталій Семенюк. — Але іноді вони починають шукати лазівки або знайомих, через яких можна розв’язати якісь питання».
Перенести свій, вже налагоджений бізнес, в інше місто — непросто. За словами волонтерів, багато переселенців звертаються за консультаціями: питають про необхідні документи, цікавляться адресами інстанцій, та й усім процесом побудови своєї справи в цьому регіоні. «Звичайно, максимально намагаємося їм допомагати. Але, дуже добре було б, якби, наприклад, на державному рівні відкривалися організації, які надавали подібні консультації. Адже ми ж багато чого не знаємо, особливо нюансів», — розповідає волонтер Максим.
Агресори: крадуть речі та їжу
За словами волонтерів, серед біженців іноді зустрічаються агресивно налаштовані люди. Вони у своїх бідах часто звинувачують місцевих жителів. «Часом я буваю шокований поведінкою біженців, — обурюється Роман Задонцев. — Багато добрих людей прямо з вокзалу забирають до себе незнайомців, як замерзлих горобчиків. А потім ці «горобчики» відігріваються й вирішують, що всі навколо їм винні. Хамлять людям, у яких живуть, обзивають фашистами й бандерівцями. Звинувачують їх за те, що ті живуть на мирній землі, а їхню доброту та допомогу приймають як належне. На щастя, більшість таких біженців надовго в гостях не затримуються». «До нашого штабу теж приходили такі агресори, — продовжує Роман. — Ногами відчиняли двері, з порога починали кричати, що ми всі нероби, а на обличчі в них було написано: навколо одні вороги. Хоча серед агресорів багато лицемірів: спочатку вони не показують своє справжнє обличчя, а потім у поселеннях знімають маски. Наприклад, у Ворзелі група біженців зірвала з будівлі український прапор, спалила його й повісила російський. Коли приїхав загін міліції, всі просто розбіглися. Кілька разів на поселеннях для біженців я стикався з жінками, чиї чоловіки на Сході воюють на боці сепаратистів». За словами самих біженців, деякі жителі поселень компактного проживання з часом починають нахабніти: замовляють волонтерам делікатеси, торти, немов офіціантам у ресторанах, буває, навіть видають себе за координаторів центрів допомоги біженцям, щоб ухопити собі побільше продуктів та одягу.
Порада психолога. «Для людей, які пережили страшні події, агресія — нормальна реакція на ненормальні обставини, — стверджує психолог Координаційного центру для допомоги біженцям Ольга Булгакова. — Їм у жодному разі не варто відповідати агресією, адже цього вони й домагаються. Також потрібно розуміти, що цим людям просто необхідно виговоритися, нехай і в такій формі. Повірте: якщо з ними спілкуватися у спокійному тоні, рано чи пізно вони заспокояться».
«У пошуку дому»: поверненці
Біженці з Донбасу почали масово повертатися з РФ до України. Так, з однієї тільки Ростовської області в рідні краї за тиждень повернулися понад дві тисячі осіб. Багато з «поверненців» не змогли пристосуватися до життя в суворих умовах тих поселень, які надала Росія, декому не вдалося там знайти роботу й житло, а частина переселенців просто скучила за домівкою й вирішила повернутися на визволені території. «Багато жителів Донбасу, які навесні та влітку переїхали до Криму та Росії, зараз повернулися в Україну, — стверджує Роман Задонцев. — Дехто з них виїжджав від безвиході, умовно кажучи, як у відпустку, а потім, осмисливши все, повернулися. Але щось їхня відпустка затягнулася… Часто нам телефонують люди зі Сходу і просять гуманітарну допомогу. Багато хто не може просто виїхати, адже там їхнє житло, господарство». Таким допомагають багато волонтерів і благодійників, які завозять людям усе необхідне: їжу, засоби для гігієни. Наприклад, Гуманітарним Штабом Ріната Ахметова до регіону вже доставлено понад 800 тис. гуманітарних наборів для найбільш незахищених категорій жителів.
Багато переселенців, які повернулися в рідні пенати, бояться реакції суспільства. «До нас звернулася одна родина, яка з Луганська переїхала до Москви. Вони визнали помилку й захотіли повернутися додому, але побоювалися, що тут їх усі засудять, — згадує Роман. — Багато хто навіть зізнавався: «Коли на Сході тільки зароджувалися сепаратистські настрої, нам треба було вийти на вулицю і швидко закрити роти цим бандитам. Тоді б ми жили на рідній і мирній землі». Ми знайшли для цієї сім’ї житло під Васильковом (Київська область) — місцевий житель надав кімнату у своєму будинку. Коли йому сказали, що до нього приїде родина з Росії, він тільки поцікавився: «А діти в них є?». Кажу: «Так, троє». На що він відповів: «Ну, це найголовніше, а все інше не має значення».
