ЗМІ: Діти війни: Настя народилася під час обстрілу, а Артурчик знає, де треба ховатися, — газета «Сегодня»
Як вижити, коли війна підійшла так близько до дому. Репортаж газети «Сегодня».
НАСТЯ: ТРИ МІСЯЦІ ЖИТТЯ НА ВІЙНІ
Крихітній жительці Ворошиловського району Донецька Настусі всього три місяці. Поки її основні заняття — їсти мамине молочко, добре спати й бути здоровою. Адже зовсім нещодавно її мама всерйоз побоювалася того, що втратить грудне молоко від пережитого стресу. Бо надто голосно стріляли артилерійські гармати, занадто близько війна підійшла до будинку, щоб залишатися спокійною, виношуючи дитя…
«Коли в Донецьку почалися щоденні обстріли, ми з чоловіком відвезли вагітну дочку до Макіївки — там усе ж було більш-менш тихо, місто ніхто не обстрілював. Але Настюша вирішила народитися раніше за намічений термін — мабуть, позначився стан знервованої мами, — розповіла бабуся дівчинки Валерія Іванівна. — І якраз почалися бомбардування Макіївки, стрільба постійна… От якось пізно ввечері дочка мені й повідомляє: «Мамо, здається, Настуся народиться вже сьогодні!» А в нас була домовленість із пологовим будинком і лікарями в Донецьку. Артилерія гуркоче, люди нажахані, ми викликаємо «швидку допомогу», а лікарі приїхали й кажуть: «Навіть не просіть — у Донецьк не повеземо. По-перше, обстріл почався, а по-друге, комендантська година давно настала. Дозволу на поїздки в цей час доби в нас немає, тим більше в інше місто їхати ми не будемо, ми не камікадзе й не самогубці. Так що давайте в наш макіївський пологовий будинок збирайтеся! «Робити нічого, зібралися й поїхали. Народилася Настя в Макіївці, потім вже всі до Донецька повернулися».
Бабуся згадує, як трясся їхній будинок у Ворошиловському районі Донецька, коли починалися обстріли. Як бігали вони всією родиною в підвал, ними ж обладнаний під бомбосховище. Як дочка годувала Настю прямо там, у холодному, але безпечному місці, сидячи на старій кушеточці. Як прикривали новонародженій дівчинці шапочкою вушка, щоб вона не здригалася від гучного «бабах!» за вікнами. Як заспокоювали маму Настусі, благаючи не нервувати і зберегти дорогоцінне молоко для дівчинки, адже воно — запорука її здоров’я та сил.
«Ой, як же ми боялися, що донька перестане годувати грудьми, що молоко пропаде, адже це такі проблеми і здоров’ю дитини, і здоров’ю мами, — журиться Валерія Іванівна. — Але Бог милував, все минулося. Зараз ось отримали дитячий набір від Ріната Ахметова, тут є фруктові пюре для першого пригодовування. Буде Настя із фруктами взимку знайомитися, вітамінами наїдатися. А що не доїсть — то матусі згодуємо. Памперси будемо поки складати в шафу, вони на Настю ще великі, а кашки й суміші віддамо сусідській дівчинці — вона трішки старша за Настю, їй якраз усе це стане в нагоді».
І В ГОРІ І В РАДОСТІ — РАЗОМ
Дар’я та Катерина — мешканки селища Осипенко в Макіївці. У кожної з них по дитині: у Даші — дворічна Марина, у Катерини — майже трирічний Артур. Подруги, як вони кажуть про себе, «і в горі і в радості завжди разом, ще зі школи». Із радощів у них, звичайно, діти, а з горя — війна, яка прийшла в їхні будинки.
«У старих є такий статус «діти війни», а в нас у прямому сенсі ростуть «діти війни», — з гіркотою кажуть молоді жінки. — Якщо Маринка ще не все розуміє, і, коли починається обстріл, витріщається з подивом у вікно, то Артур одразу біжить до підвалу, ще й інших за руки тягне».
«Одного разу було зовсім вже туго — розриви снарядів ішли кожні півхвилини, то дочка, рознервувавшись, заснула в мене на руках, — розповіла Даша. — Потім прокинулася й каже «А грім уже минув? Дощик іде?» — «Ні, гриміло без дощику», — кажу. Дитина так по-дорослому зітхнула: «Що ж так усе неправильно? Грім є, а дощику немає!» Я заледве не розревілася, мені так шкода стало дочку, що їй усього кілька років, а вже доводиться у війну пожити».
Як і їхні мамам, Артуру та Марині теж важко. У їхньому дитячому садку досі не увімкнули опалення, там холодно й сиро. Та і платити мами, що сидять у декреті й не бачили «дитячих» грошей давним-давно, за дитячий садок не мають можливості. Тому діти перебувають удома.
«Чоловік працює на залізниці, їм зарплату дали тільки за липень. Мама працює в лікарні санітаркою, там щось капає із грошей. Брат на шахту влаштувався, а там вже три місяці без зарплати сидять і невідомо, скільки ще просидять», — розповіла Катерина.
Гуманітарний фонд Ріната Ахметова став останньою надією молодих макіївчанок. Обидві без проблем отримали належні їм набори для своїх дітей. «Памперси будемо економити, на зиму знадобляться. Подружці кілька штук віддам, вона одна дитину ростить, у неї ні чоловіка, ні батьків. Хоч якась допомога, їй легше буде. А суміш буду як кашку варити, щоб дитина їла ситно. Коли холодно, треба завжди ситно наїдатися, щоб було тепло всередині», — посміхається Даша.
Дівчата молодці, не зневірюються. Вони за своїх дітей готові стояти до кінця. Саме вони були ініціаторами походу змучених мешканців Гірницького району Макіївки до районного виконкому, де представники «нової влади ДНР» заявили їм, що талонів на гуманітарну допомогу, як і самої гуманітарки, у Макіївці не буде. Голодні макіївчани тоді перекрили дорогу, їх приїхали розганяти озброєні бойовики. З автоматом — на матерів, котрі вимагають шматок хліба для своїх дітей. Ось таке обличчя в нових «хазяїв Донбасу»…
