ЗМІ. «Будь ласка, напишіть про це, щоб усі знали — мою дружину врятували від смерті!». Історія пенсіонерів із Макіївки
Історія Зої Іванівни та Анатолія Сагідовича Гасяєвих із Макіївки — проникливий сюжет про любов аж до сивини; про те, що означає відданість близькій людині всупереч усім бідам і хворобам; про те, як не здаватися — і бути почутим тими, кому не однаково…
Їй — шістдесят вісім, йому — скоро сімдесят. Вона все життя пропрацювала в аптеці, він — на шахті. Коли вийшли на заслужений відпочинок, вважали, що старість забезпечена — пенсії були високі. Чоловік згадує, як їздив із дружиною до Києва, як оселилися в готелі, відвідували концерти. Нічого не потребували — а головне, були одне в одного, щасливі та здорові.
Але вісім років тому в Зої Іванівни стався широкий інсульт; паралізувало лівий бік. Жінка отримала І групу інвалідності. Життя сім’ї кардинально змінилося: тепер щороку Гасяєвій треба було проходити курс лікування в Макіївській клінічній рудничній лікарні. Всю свою енергію Анатолій Сагідович сконцентрував на те, щоб боротися з наслідками удару. Каже, був шахтарем, а став медсестрою й доглядальницею: навчився робити уколи, готувати, прати — аби кохана дружина відчувала, що про неї турбуються й піклуються, напевно, як ніколи.
Щоб вилікувати дружину, пенсіонер продав усе: машину, золоті прикраси — пішли всі накопичення на старість. А потім вдарила нова трагедія — війна. Гасяєви перебралися до приватного будинку до родичів — там був підвал. Придумали пристосування, щоб переміщати Зою Іванівну вниз і вберігати від обстрілів. Таке життя тривало два з половиною місяці, поки в Макіївці не стихла канонада, і вони змогли повернутися до квартири.
Весь цей час, із літа, кілька місяців поспіль, подружжя не отримувало свої пенсії. А тим часом жінці потрібні були рятівні ліки для поліпшення мозкового кровообігу. Діти Гасяєвих перебували в Росії — переслати гроші фізично не могли. Анатолій Сагідович почав кидатися до друзів, до знайомих, але скрізь його чекала глуха стіна. Він не скаржиться — розуміє, що в усіх на Донбасі сьогодні чорні часи. Але дружину не можна було втрачати в жодному разі!
Якось наприкінці вересня подружжя дивилося телевізор і побачило рухомий рядок — інформацію про Гуманітарний штаб Ріната Ахметова. Це була остання зачіпка й надія…
За словами пенсіонера, все навколо, як і раніше, «ухало й ахало»: Макіївка — всього за 30 кілометрів від Донецька. Подібні потрясіння не могли не позначитися на стані Зої Іванівни, і 27 вересня в неї стався гіпертонічний криз. Приїхала «швидка», зробили уколи. Сказали, що для стабілізації тиску й серцебиття потрібен курс медикаментозного лікування — інакше другого інсульту не уникнути.
— Я дивився, як моя дружина тане на очах. Це була така крайність: просто лягти поруч і померти, — згадує пенсіонер.
Він постійно телефонував до Штабу — зізнається, «набридав їм», хоча усвідомлював, що допомоги потребують мільйони знедолених людей, які не змогли втекти від війни. Але, зрештою, підтримка прийшла: Гасяєви отримали дорогі ліки. Поступово Зої Іванівні покращало.
— Будь ласка, напишіть про це, щоб усі знали — вони врятували мою дружину від смерті! — заледве не кричить Анатолій Сагідович у слухавку. — Це факт! Дорогі мої люди, як же я вам вдячний! І Рінату Ахметову, й Альоні Роговій — координатору, яка перейнялася й заспокоювала мене, казала, що все обов’язково буде добре… Знаєте, яка гарна в мене дружина? — із непідробною гордістю раптом запитує Гасяєв. — Я цілую її у праву щоку — і моя Зоя посміхається!
