ЗМІ: Батьки мріють про дітей із Донбасу. Стаття у виданні «Деловая столица»
За інформацією Мінсоцполітики, цьогоріч прийомних батьків можуть знайти лише приблизно півтори тисячі малюків, позбавлених батьківського піклування (за шість місяців цього року наші земляки усиновили 793 дитини, ще приблизно така ж кількість документів зараз на стадії оформлення). Тоді як минулоріч родину отримали понад 1840 дітей.
Стрімке зниження добробуту населення й неясні перспективи країни гальмують прийняття відповідальних рішень. За даними опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» на початку жовтня, громадяни бояться повномасштабної війни (77% опитаних), побоюються подальшого зростання цін (31%) і голоду (22%). «Війна — це завжди нестабільність. У таких умовах сім’ям у десятки разів важче приймати рішення про усиновлення», — каже керівник управління уповноваженого Президента України з прав дитини Людмила Волинець.
Хоча страх перед майбутнім — не єдина причина. Цьогоріч жалісливі батьки хочуть взяти в сім’ї не просто малюків, але дітей із найбільш постраждалих «воєнних» регіонів — Донецької та Луганської областей. Але зробити це не так просто — у Донбасі панує повний хаос із документообігом, регіональний банк даних дітей, котрі підлягають усиновленню, не наповнюється. Інформація про маленьких жителів Донбасу не потрапляє в централізовану базу даних, і ті фактично не мають шансів на усиновлення.
Навіть зареєстрованих малюків часто неможливо взяти в сім’ю через бюрократичну тяганину. «Діти, які втратили батьків через бойові дії, часто-густо не мають документів. До того ж отримати статус сироти їм практично неможливо, тому що в зоні АТО не працюють служби опіки та піклування, суди», — пояснила «ДС« керівник проекту «Сирітству — ні!» Фонду Ріната Ахметова Дар’я Касьянова. Є труднощі також із юридичним оформленням усиновлення сиріт, яких раніше евакуювали із зони АТО. «Порядок їх передання на усиновлення так і не було розроблено. Через бездіяльність посадовців Мінсоцполітики сотні малюків не можуть бути усиновлені та змушені жити в інтернатах», — обурюється колишній дитячий омбудсмен Юрій Павленко. Проте, незважаючи на всі перешкоди, кожна шоста дитина, усиновлена цьогоріч, — з інтернатних установ Донбасу.
Інтернати хочуть заробляти на дітях
Як не парадоксально, але й самі інтернати не квапляться розлучатися зі своїми вихованцями, хоча хронічно скаржаться на «перенаселеність». Ще два роки тому Україна прийняла Національну стратегію профілактики соціального сирітства до 2020 р. Цей документ передбачає відмову від спеціалізованих інтернатів і перехід на систему виховання в дитячих будинках сімейного типу, патронатних і прийомних сім’ях. Але система «казенного» виховання дітей виявилася на рідкість міцною. Ліквідації мережі державних дитбудинків та інтернатів пручаються всі структури й організації, котрі мають відношення до обслуговування сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, — від профільних міністерств до співробітників дитячих установ. «Інтернати працюють на викачування бюджетних грошей. До дітей ці кошти доходять далеко не в повному обсязі», — констатує пані Касьянова.
Утримання однієї дитини в держустанові обходиться державі у 5–10 тис. грн щомісяця (залежно від віку вихованця та типу інтернату), але на дітей витрачається лише мала частина цих грошей. Так, минулоріч обсяг фінансування установ з інтернатною формою утримання склав 5,7 млрд грн. Із них безпосередньо на потреби дітей (харчування, одяг) було витрачено лише 789 млн грн (або 14% від загальної суми). Інше пішло на зарплати співробітникам установ, сплату податків, ремонти тощо. Прокуратура ж регулярно виявляє численні факти порушень під час використання бюджетних коштів, виділених на утримання інтернатів. Гроші розкрадаються під будь-якими приводами — від ремонтів, яких насправді немає, до фальшивих закупівель обладнання та інвентарю.
Чим більше дітей перебуває на утриманні казенної установи, тим більшими ж обсяги її фінансування. Тому співробітники дитбудинків та інтернатів докладають максимум зусиль, щоб роздути штат вихованців. Наприклад, проводять регулярні рейди в малозабезпечених та багатодітних сім’ях, умовляючи батьків віддавати на виховання дітей. Щоб дитину забрали в інтернат, згоди органів опіки або соціальних служб не потрібно. Батькам досить написати заяву із проханням узяти неповнолітнього на утримання держави у зв’язку зі складним матеріальним становищем і надати відповідні документи. Кількість таких заяв останнім часом зростає як на дріжджах. Дітей віддають в інтернати також переселенці, яким потрібен час, щоб обжитися і влаштуватися на роботу, і зломлені кризою рядові українці. Але оскільки вони водночас не відмовляються від батьківських прав, діти, які проживають в інтернаті, усиновленню не підлягають.
Якщо сім-вісім років тому 80% вихованців дитбудинків та інтернатів були сиротами або їхні батьки були позбавлені батьківських прав, то тепер таких не більше 10–15%. За даними Мінсоцполітики, на 1 січня 2014 року в різних установах інтернатного типу перебували 117 тис. дітей, із них тільки 13 тис. офіційно були позбавлені батьківської опіки.
