Жіноче обличчя благодійності. Юлія Малахова
У війни не жіноче обличчя, але коли навколо стільки горя та страждань, саме тендітні й ніжні жінки часто беруть на себе важку місію допомоги слабким, немічним і стражденним…
Волонтери, психологи, оператори гарячої лінії й ті, чиє життя назавжди переплелося з благодійністю під час конфлікту на сході України. Сьогодні роботу Гуманітарного штабу Ахметова неможливо уявити без цих жінок.
Люди називають їх Ангелами добра. А ми – героями. За силу духу, самовідданість і милосердя.
Ці жінки-герої живуть поруч із нами. Їх – тисячі. У перший місяць весни ми публікуємо цикл найяскравіших історій про їхні звитяги, життя у війні і віру в краще.
Героїня нашої першої історії – Юлія Малахова, координатор мобільної бригади Штабу. Вродлива та відважна дівчина, ризикуючи життям, поспішає доставити гуманітарну допомогу в найбільш постраждалі селища, зруйновані війною. Туди, куди або ніколи, або вкрай рідко приїжджають інші волонтери.
Юля родом із Харцизька Донецької області. Волонтерську роботу вона давно вважає покликом серця. У мирний час Юля 12 років пропрацювала керівником відділу в справах сім’ї та молоді міської ради. Підтримка багатодітних сімей і дітей була не тільки роботою, але і значною частиною її життя.
«Часто згадую слова мого тата: «головне, що ти залишиш після себе, що ти зробиш для людей, які живуть навколо». Мені було цікаво виходити за рамки необхідного. Так познайомилася і з командою спочатку Фонду, а потім і Штабу Ріната Ахметова», – розповідає дівчина.
У складі мобільних бригад Гуманітарного штабу Юля об’їздила Донбас уздовж і поперек. Її добре знають старі в найглухіших куточках «сірої зони» на Донбасі. «Юлечко, та ти ж наш ангел!», – вона вже й не рахує, скільки разів їй говорили такі слова зі сльозами на очах забуті всіма пенсіонери.
У «сірій зоні» люди кинуті напризволяще, тут немає коштів і роботи. У багатьох селах немає електрики, води, зв’язку. Десь періодично поновлюються бойові дії. Приїжджаючи сюди, волонтери самі не раз опинялися під обстрілами. Але вони їдуть знову і знову. Тут на них чекають, як рятівників. До пункту видавання з третьої ранку шикуються кілометрові черги за продуктовим набором. Таких містечок на Донбасі багато: Сартана, Піски, Опитне, Водяне, Талаківка, Нетайлове, Авдіївка, Гранітне, Виноградне…
Юлі не раз і не два доводилося ризикувати власним життям, щоб доставити вантаж із продуктами тим, для кого ця допомога – питання життя та смерті. За двадцять місяців своєї роботи вона об’їздила понад 340 населених пунктів у дев’яти районах Донецької області. Юля достеменно знає, хто й чого особливо потребує і на лінії фронту, і в сірій зоні. Щовечора вона повертається додому, щоб рано вранці знову везти допомогу людям.
«Знаєте, що надає сил? Прості й нехитрі слова подяки на адресу Гуманітарного штабу від людей, до яких за весь час воєнного конфлікту ніхто не приїжджав жодного разу, крім нас. Ні державна влада, ні волонтери, ні інші гуманітарні місії. Повна ізоляція від зовнішнього світу. І ми в їхніх очах єдині «звідти, зі світлої землі», – каже Юля.
