Жіноче обличчя благодійності. Ольга Романова
Люди називають цих жінок Ангелами добра. А ми – героями. За силу духу, самовідданість і милосердя. У березні ми публікуємо цикл яскравих історій про їхні звитяги та віру в краще.
Мама-вихователь дитячого будинку сімейного типу Ольга Романова каже, що з вихованням дітей її життя було пов’язане постійно. Після закінчення педінституту вона прийшла працювати до школи. Відтоді діти – головне слово в її житті.
– Першу прийомну дівчинку я взяла 1996 року. Я працювала в інтернаті вчителькою іноземних мов, і ми подружилися. Двоє рідних дітей на той момент вже виросли і створили свої сім’ї. Будинок здавався порожнім. А на роботі я бачила, як багато дітей в інтернаті мріють потрапити в сім’ю. І сама мріяла бути потрібною комусь.
Так у сім’ю Романової прийшла 13-річна Алла, потім її подружка з інтернату – Таня, а потім і Катя, яка разом із Танею хотіла вступити до медучилища. «Жили дуже дружно», – згадує Ольга.
Рішення організувати дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) прийшло у 2012 році, коли три її прийомні доньки виросли й одружилися. Алла стала психологом-вихователем, Катя – медпрацівником, Таня сама стала мамою.
У ДБСТ Романових зараз виховуються 8 дітей: 17-річна Олександра, 14-річний Микита, 13-річні Даніель і Даша, 12-річні Світлана і Ярослава, 9-річна Руслана, 8-річний Максим.
«Коли у 2012 році взяла перших чотирьох дітей, вони були некеровані, неорганізовані – не могли чашку помити, води боялися. Минув час, перш ніж вони звикли. Зараз зовсім інша річ», – розповідає Ольга.
У кожної дитини в сім’ї є свої обов’язки. Кожен відповідає за ділянку роботи вдома – приготування їжі або прибирання. У кожного – гуртки і власні захоплення. Вечорами вся сім’я збирається в одній кімнаті робити домашні завдання. «Всім підказую, кого-то слухаю, кому-то в інтернеті показую. Це копітка, щоденна робота», – каже Ольга.
Часом бувають і труднощі, адже діти всі різні. Серед них – низька успішність, погана поведінка, внутрішня агресія, яка іноді вихлюпується назовні. Не завжди прийомні діти самостійно можуть впоратися з травмою, буває, вона все життя не дає їм спокою. І це викликає нерозуміння з боку працівників школи, батьків, однокласників.
«Я переживаю за всіх дітей. Відчуваю, що маю їм усе показати, пояснити, роз’яснити. Часто не можу змиритися з їхніми невдачами, помилками. Щоб впоратися з труднощами, відвідую курси, консультуюся у фахівців програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова. Ми часто телефонуємо одне одному з іншими батьками-вихователями, звертаємося по пораду, обговорюємо ті чи інші проблеми і способи їх вирішення», – ділиться Ольга Романова.
Справлятися з труднощами допомагають і маленькі перемоги. Ольгу надихає, що в дорослих дітей все влаштовано, вони мають свої сім’ї. Молодші намагаються у всьому допомагати мамі-виховательці. «Вони пишаються тим, що стали повноправними членами сімейної спільноти, знають, що вони в цьому домі важливі й потрібні. Бачити їхнє перетворення – це велике щастя!», – каже Романова.
Так було завжди: чим більше дітей, тим більше і проблем. Але чим більше дітей, тим більше й радості. «Я звикла, що весь час у нас повна хата дітей. Ми часто сміємося, щось вигадуємо, і цей щирий сміх допомагає жити далі», – запевняє мама-вихователь.
Навесні в будинку Романової щодня новий букет. Діти несуть Ользі все, що росте і цвіте – вишню, бузок, кульбаби зі словами: «Мамочко – цей сюрприз тобі».
«А ще в мене ціла коробка дитячих листів зі словами любові. Я дуже дбайливо їх зберігаю й часто перечитую. У ці моменти я відчуваю справжнє щастя», – каже Ольга Романова.
